— Це ви, — тихо сказала Роза. Вона і зараз бачила ту руку з золотим відблиском поверх своєї спідниці в Семадені.
Він мовчав. Відставив пляшку.
— Що вам треба? — спитав.
— Але як? — вона здригнулась. — Я ж бачила ваш почерк.
— Бачили. Один. Я пишу як мені зручно, обома руками.
Роза застигла, наче щось раптово усвідомила.
Помовчав. Посміхнувся сам до себе.
— Кажуть, у мене очі змінюються.
— Ви і це контролюєте? — Роза вже не знала, що думати.
— Ні. Це коли стає по-справжньому.
Роза мовчала довго. Нарешті спитала:
— Але ж ви одружені. У вас дитина.
Симон кивнув.
— Це не весь я.
— А Оля?.. Вона знає?
— Те, що треба — знає.
— А ви… всі ці роки… з кимось були?
Він глянув прямо.
— Вас це не обходить.
Роза знітилася, але не відступила:
— Ви її кохаєте?
Симон витримав паузу, відповів просто:
— Я ніколи їх не покину.
Тиша повисла. Роза опустила очі в чашку, сьорбнула коньяк.
— Скільки це триває? З Володею.
Симон не відвів погляду.
— Ні разу, — сказав рівно. — Він вам не зраджує.
Роза скривилась.
— Ага. Тільки з усіма жінками навколо.
Зітхнула, відставила чашку.
— Це ж… неправильно, — прошепотіла Роза. — Ви….забираєте наше кохання.
Симон засміявся.
— Собі не брешіть. Володя вам потрібен тільки такий, як є — зо мною всередині.
Без мене він стане як усі: слабо, швидко, раз на тиждень.
І ви самі його вишвернете, як мотлох.
Вона хотіла щось сказати, але не встигла. Подався ближче.
Гепнув долонею по столу.
Кожне слово увійшло в Розу цвяхом:
— Ти кінчаєш по чотири рази.
Він щодня витягає мене. З себе. Годинами.
Не може завершити.
Тобі — добре.
Цим живеш.
А я вранці — знову там.
Роза мовчала.
Симон підвівся, загасив цигарку. Пошепки:
— Це триває тринадцять років. Я знаю все.
І вже рівно:
— Останнє…
Сифіліс. Давно. До вас.
Йому було погано. Дуже.
Потрібна була підтримка.
(Пауза)
— Він носить усе в собі. До крові.
Я знаю, бо я там. Зараз.
Мовчить.
Йбаний казанова.
(Спокійно продовжив)
— Перевірте здоров’я. Ваше — і його.
> ПРИМІТКА. У В. Винниченка в проміжку 1908-1910, до Розалії, був сифіліс, від якого він вилікувався. І кілька спроб суїциду.
8. ФІНАЛ
Там же. Ранок.
Роза зрозуміла, що сама в квартирі. Тихо. На столі — записка. Почерк із хрестовою літерою Т.
«Кава — для вас. Їжа. На столі.»
## #19. Ультиматум
ПРОЛОГ. 5 РОКІВ ДО ТОГО
Канни, Франція. 1912.
Сухий пісок. Блиск води.
Роза — на шезлонгу. Шампанське.
На колінах — Boule de Suif, “Пампушка” Мопассана. Читає, як цмулить.
Поруч — Володя. Засмага. Легкий костюм. Очі — злі.
У руці — замацаний лист.
— Какая пошлая херня твоя книга.
Роза:
— Tu comprends rien.
(Ти нічого не розумієш.)
Володя ховає лист в кишеню.
— Учись говорить нормально, Роза. Быстрее. Кажеш, як блюєш.
Дивиться на неї, мов на невирішувану проблему. Обіймає ззаду. Запах персика. Руки в бюстьє. Лоб до її шиї.
А в кишені — папір. Випалює шкіру до кісток.
Десь у гнилій Москві — він.
Тягне жінку. Немовля. На трьох роботах.
І українське видання. Без гонорару.
Придурок.
I. 53 ДНІ ДО ТОГО
[Симон]
Центральна Рада.
Червона гниль. Листопад, 1917.
У росії — жовтневий заколот.
Київ трусило. Провокатори — на кожному кроці. Листівки з отрутою.
— Земля — крестьянам!
— Мир — солдатам!
— Власть — советам!
У Центральній Раді — Комітет охорони революції. Голова — Порш (за розпуск армії). Dream team.
Симон скраю. Не смішно. Курва.
— Ніякої конфронтації, — мовив Порш.
— Треба переговори. З монархістами…
Поїде Симон. Більше нема кому.
Бєлая ґвардія — казенна зала. Царі на стінах.
Симон:
— Готується заколот. Пропонуємо координацію.
Старший офіцер зітхнув:
— Вы кто? Хохлы?
Симон: “Ми — Київ.”
— Киев мать городов. Русских. А вы — предатели.
Повернувся. Комітет розпущено. Усі повноваження — Генеральному Секретаріату.
Володі.
In stercore revertimur. (Знову в гній.)
II. 40 ДНІВ ДО ТОГО
[Симон]
Третій універсал, проголошення.
Київ, Софійська площа. 20.11.1917
Метушня. Штовхання. Групове фото. Під Богданом.
> “Віднині Украіна стає Украінською Народньою Республикою.
Не відділяючись від Росії і зберігаючи єдність іі, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росіі, щоб вся Росія стала федерацією вільних народів.”
Букви Володіни. Без Грушевського.
Не театр. Цирк.
В Пітері ленін. Кордон прорвано. Червона пухлина розростається.