“Не відділяючись від Росії”.
Центральна Рада лягла під те, чого не існувало. Росію з вільними народами.
Грушевський — ліворуч. Хвалиться новим томом Історії України-Руси.
Володя в капелюсі — ззаду. Геніальним текстом пишається.
Vermis politicus (лат. політичний хробак) Думає Симон.
Володя дмухає у вухо:
— Що, балерина?
Проліз без мила? Вітаю з посадою.
(перекривляє Симонів голос)
— “Це люди так захотіли”, ага?
Хрест не допоможе. Скоро зникнеш, вилупку.
Тепер у Симона портфель.
“Міністр війни”, секретар з війська.
— Дивіться сюди. Камера! Мотор!
Кадр загус.
Всі навколо — хто куди.
Одна людина — по центру.
Звернена прямо до тебе, глядач.
У кожусі й смушковій шапці.
Це він. Симон.
*Фото це — всюди. Навіть на обкладинках підручників.
> ПРИМІТКА. Тижнем раніше Військ. З'їзд на чолі з С.Петл. прийняв резолюцію вимоги повної незалежності.
> ПІДРУЧНИК ІСТОРІЯ У.:
В. К. Винниченко був націоналіст і прихильник демократії. Вірив в незалежність України.
> ВІСНИК УРЯДУ:
Винниченко В. "чутки про відділення України від Росії — або контрреволюційна провокація, або обивательска неосвідомленість".
III. 39 ДНІВ ДО ТОГО
[Симон]
Січові стрільці.
Київ. Маловолодимирська, 60. (Зараз Гончара).
Квартира Симона.
Холодно. Олі нема.
Дзеркало.
Стрілецька форма, ледь шию чухає. Ефектна. На ньому всяка форма гарно.
Плечі рівні. Тіло тонке. Вузька талія.
Манжет з галуном. Згадав.
Роза. Володіна баба.
Прийшла. Похерила особисте життя.
Так довго готувався.
Підлаштовував.
Хотів — розслабитись.
Тепер — коли?
Він вже публічний. Під ковпаком.
Ремінь, пряжка. Знову схуд.
На поясі —австрійський револьвер. Заряджений.
Волосся розпадається. Приміряє різні вирази обличчя. Пальці — перебирають чотки.
У купі речей — вузький конверт. Не зараз.
Що Володя забув у владі?
13 років не може в собі розібратися.
***
УСТАНОВЧЕ ВІЧЕ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ
Київ.
Людей понад дві тисячі.
З Галичини, Буковини, Поділля. З фронту. Зі шпиталю.
Всі.
Біля входу — Євген Коновалець. Очі блищать.
— Пане, — стишується, — злапали гурт провокаторів. До лєніна збурювали. Агітація. Оголошення. Жінка серед них, Бош.
Симон рівно:
— На кол. Потім — голову відірвати.
Євген завмирає. Зіниці розширюються.
Симон регоче:
— Жартую, Євгене. Посадити. Жінку — відпусти.
Коновалець з полегшенням сміється.
— Так, пане.
***
Юрба гуде.
Виступають:
Масарик (чеська делегація),
Ісопеску (румуни),
Ніковський (українці-федералісти).
Потім — Симон. Міністр війни.
— Щоб не допустити насильства над частиною українського народу,
потрібна сила. Реальна.
Я вірю: Галичина і Буковина будуть з нами.
Але лише тоді, коли у нас буде сильне військо.
— Без зайвих слів.
Плескання:
— Всі підемо битись за наш край!
Євген дивиться. Захоплення. Відданість.
Симонів спадкоємець.
Ще не в командуванні.
Але вже скоро.
Після виступу. Євген:
— Пане, ви сьогодні взяли натовп. Моя повага. Я чув, Винниченко хоче домовитися з лєніним. Це правда?
Симон не відповідає.
Якби ти, хлопче, знав, скільки багна в політиці…
Хоч би часу вистачило.
> ПРИМІТКА. Томаш Масарик через рік стане першим президентом Чехословаччини. Давній друг Симона. Не раз перетиналися.
IV. 25 ДНІВ ДО ТОГО
Зустріч в готелі.
Київ. Листопад 1917. Готель «Петербурзький», Володимирська, 45.
В коридорі запах пилу. Парфюми.
Білі офіцери. Царь і отєчєство.
Симон підіймається. Потерта форма і чоботи. Волосся від дощу злиплося.
На рецепції — чекають, хоч він тут і чужий.
Кімната №7. Павло Скоропадський.
Карта фронту, срібний чайник, акуратна канцелярія.
Павло — як завжди “з обкладинки”.
Встає, вітає.
Змінився. Без зверхності.
Павло (з акцентом):
— Добрий вечір.
Чи — “вечір добрий”?
Симон усміхається:
— Обидва правильні.
(сідає, не знімаючи шинелі)
Павло (наливає чай):— Самі приїхали?
Симон:
— Є що сказати без посередників.
Павло:
— Ви знаєте, що на фронті вже пішло ваше ім’я? Петлюрівці. Самі себе називають. Навіть… сердюки. І те ваше… Вільне козацтво?
Симон:
— Програма це складно. Прізвище — легко. Моє.
Півтора місяця. Організував штаб, українізував кілька підрозділів, зібрав добровольців, запустив Вільне козацтво.
Рада злякалася. Закони пишуть. Щоб розпустити.
Павло:
— А сердюки?
Симон:
— Я їх “батько”. Ви забрали. Тепер ваші.
(Павло наливає другу чашку)
Павло: