Висвятив Колчака. Замордований червоними.
У 1998 — канонізований рпц.
У 2000 — оголошений мучеником.
У 2018 — розканонізований.
Дядько Петлюри не може бути святим рпц. Просто не може.
СЦЕНА ПІСЛЯ ТИТРІВ.
ЛИСТ [ВОЛОДЯ]
Київ. Пушкінська (Чикаленка).
Перші дні січня 1918.
Темрява. Письмовий стіл.
Абажур. Дим. Срібна попільниця.
Володя зосереджений.
Аркуш. Порожній.
Бере ручку.
Перший рядок.
> Ну що. Тепер по-дорослому. Досить собі брехати про 13 років.
> Ти так глибоко в мені, я не можу тебе ані забути, ані зненавидіти. Слова Франка. Пишу я.
Коротка пауза.
Усміхається у вуса.
> Я все пам’ятаю. Навіть те, чого ти боїшся.
І пише далі.
## #21. Перша глава
ПРОЛОГ
Полтава, квітень 1897 року.
Ніч. У кімнаті тхне всім — парфумами, тілом, алкоголем. Але чисто.
Симон в дверях. Серце б'є. В руці клаптик. “Не боїшся — приходь.”
Сімнадцять років, семінарист. Запрошено. Кумир. Міхновський.
Микола в фотелі. Під вікном.
Ногу на ногу. Високі чоботи.
Гарний. Як бог.
Широкі плечі. Стрункий.
Постава.
Два метри.
Симон таких зблизька не бачив.
Здавався старшим — але не більше семи років різниці.
Ідеальні пропорції, таке ж обличчя.
Сині очі. Русявий. Вуса.
Офіцерський мундир, ремінь, зброя. Верхні два ґудзики на кітелі розстібнуті, дихання, шия.
Правий лікоть на поручні. Щось плюхало і відблискувало. Ліва рука — вниз. Чотки коло зап'ястя.
Всю фігуру вкривав вельон з диму.
Кивнув.
— Та вже. Не вкушу.
Симон увійшов. Всесвіт прилип до стін кімнати. Без окулярів погано видно.
— Це бордель? — запитав нарешті, розглядаючи фото з оголеною, тут, на столі.
— Як твоя семінарія. Тільки за гроші. — ледь всміхнувся Міхновський.
Симону недобре.
— Ти вперше, — констатував Микола. — Ходи ближче.
Симон сів поруч. Запах шкіри, тютюну і пилу. Микола зробив ковток. На зап’ясті — блиснув хрестик.
— Тоді в залі. Ти випинався, щоб я побачив. Де ти цього навчився?
Симон проковтнув слину. Пити хочеться.
Крутить шлунок. Добу не їв.
— Візьміть мене. Буду з вами. Ви головні, — прошепотів. — Зроблю все.
Фраза вискочила, випереджаючи думку.
Микола відставив склянку. Подивився. По-справжньому.
— От так і все?
Симон кивнув. Не кліпав. Не дихав.
— Доведи, — тихо сказав Микола. — Зараз. Тут.
І поліз у шухляду.
Симон заціпенів.
До болю звик.
Але знову?
Їжа.
Потім коньяк.
Потім —
… те саме?
Чому знову?
Микола зупинився, глянув на малого — й жахнувся.
Чекав страху. Розгубленості.
А побачив — тишу. Напружені руки. Некліпаючий погляд.
Ця дитина вже все пройшла.
— Малий, — зареготав Микола. — Тобі навіть коньяк ще не можна.
Сфальшивив.
— Ви ж самі…, — прошепотів Симон.
— Боже, — тихо. — Не треба.
Микола зітхнув.
Дістав з сумки маленький «Кобзар» у тисненій шкірі.
Зняв із зап’ястка чотки.
— Бери. Кобзаря завчи. Мій дід знав Тараса. І батько. Кажуть, лаявся вічно. Геній. Ми ніхто без нього.
(дивиться на хлопця)
— А ти… сміливий. Надто.
У нас ще справи. Будуть.
Симон підвівся. Підійшов ближче.
Взяв книгу. І чотки.
Намистини кривавого кольору були ще теплі від Миколи.
— Так… — додав Микола. — Не совай прутень абикуди. Сифіліс — всюди.
— Я ще…
— Не хочу ховати тебе через якусь заразу.
Он — тримай чоколяду. Більше нічого нема.
Все. Бувай.
(Пауза)
— Сам тебе знайду, Симон.
От уже ж ім’я…
А губи тобі такі — навіщо?
Регоче.
І вже в дверях додає:
— Шукай бабу. Для досвіду.
Чоколяда стала дибки.
Тільки погіршало.
> ПРИМІТКА. Микола, як і Симон, походив з роду козаків і священників. Незадовго до описаних подій пережив великий скандал за те, що увів дружину свого керівника, а потім вона повернулася в шлюб.
Його батько і дід дійсно спілкувалися з Т.Шевченком.
> ПРИМІТКА 2. В Полтаві не було виділеного кварталу червоних ліхтарів. Заклади діяли по місту, під контролем поліції і обов'язковим медичним контролем. У зв'язку з епідемією сифілісу по всій Рос. імперії.
I. AFTERLIFE (Симон)
Київ, Маловолодимирська, 60. (Зараз Гончара).
Квартира Симона.
1 січня 1918.
Будинок вивертало від холоду. Оля і Леся поїхали. Симон сидів у шинелі, не роздягаючись. В руках — шмат газети:
> ЗАКОН ПРО НАРОДНЕ ВІЙСЬКО "Скасувати чини. Ліквідувати регулярне військо. Здійснити перехід до народного війська на виборних засадах."
Букви стискали горло.
Списки добровольців. Статут. Сердюки. Вільне козацтво. Всіх його “дітей” — вбито одним розчерком.
> Володіна обіцянка. Знищення армії. Виконана.