Можеш не ховатися. Я сам поїду з міста. Щоб не спокушався. На відміну від тебе, я нікого не шукатиму. Кордебалетом не цікавлюся.
Бувай.
19 років як В.
> ПРИМІТКА.
Лист містить суб'єктивне сприйняття реальності. Може не відповідати існуючому стану речей.
VI. VERA (Правда)
19 років тому
1898 р
S (Симон) 19 років, В (Володя) 18 років.
I. Лист від S до В. (білий канцелярський папір) (почерк з хрестоподібною Т).
Полтава
Пане В.,
Не годиться писати так одразу, не познайомившись, але ж Ви самі винні, так?
Я знайшов вашу анкету, не питайте як. Там: "виключений", "захоплення — живопис", "нестримний характер". Ви ж на екстернаті?
Ви ж художник? Малюєте натуру… оголену?
Тільки не ображайтесь. Це чисто з мистецького інтересу. Ars pura.
Я теж творю. Співаю, кажуть, непогано. Іноді граю в театрі. Шекспіра грав. Трапляється, хочу зникнути. А ще бути собою.
Fiat voluntas tua, sed cum misericordia.
Нехай буде воля твоя — але з милістю.
Якщо напишете — буде добре. Якщо ні — значить, так треба.
Дружба — до гроба.
Donec caelum nos dividat.
Або поки хтось із нас не піде в пекло.
Vale,
P.S.
Пишіть в Полтаву на головну станцію.
***********
II. Лист від В. до S (аркуш із зошиту)
Златопіль (Зараз частина Новомиргорода, Кіровоградської обл.)
Я не дивуюся. Мене важко здивувати — я в таких місцях бував, що людські слова вже не страшні.
Ваша фраза про "бути собою" — я не знаю, хто це такий, той "собі".
Вчуся не трощити все, коли злюсь. Не ламати олівці, коли не виходить.
Малюю з уяви, іноді олією. Колись поїду у Францію і стану імпресіоністом. Батько каже, художники всі збоченці.
Оголену натуру не малюю.
Дівчину бачив. Одну. У бібліотеці.
Синьоока. Біленька. З губами такими. Хотів їх намалювати. Просила туш. Я дав. А потім ще пів дня не міг нічого писати — руки тремтіли.
Нічого ближчого не було.
Губи я з того часу малюю найдовше.
Не знаю чому. Виходить не завжди.
Чи буде з мене художник?
Я нездара.
Все одно ніхто не бачить.
Нікому не треба моя мазня.
Малюнки спалюю. Бо куди їх?
З мене нічого не вийде.
Готуюся здавати на атестат зрілості. Тоді мене відправлять в Київ. Юристом вчитися.
Ваша відвертість дивна. Але все одно.
В.
Ще. Я іноді пишу.
Вірші.
************
> ПРИМІТКА. В моменті Симон семінарист, Володя виключений з одної гімназії і переведений в іншу - останній рік, екстернат.
> В.ВИННИЧЕНКО, спогади: «Простоюю з квачиками й палітрою перед якоюсь своєю нікчемною мазаниною годин по п’ять-шість і не можу одірватись. Пристрасть, захоплення до цілковитого безрозсудства!»
> ПРИМІТКА. У 1929 році в Парижі він засновує артистичну секцію, організує художні виставки, до кінця життя багато малює в імпресіоністичній манері. В тому числі в Мужені, Франція, де сусідом В. Винниченка був інший художник, П. Пікассо.
*квачики — грубі, часто саморобні пензлі.
## #22. Крути
I. BROTHERS IN ARMS [СИМОН]
Київ, січень 1918. Штаб Гайдамацького коша. Фундуклеївська, 11
колегія Ґалаґана.
Зараз: музей літератури.
Живу в штабі гайдамаків. Канапа. Тумба. Чайник. Працює все. Крім спини. Хоче капітулювати. Не дозволяю.
Я — телефонізований. Погрожую в трубку. Не всі, але слухають.
Оля з Лесею поїхали. Сам відправив.
Не попрощався. Бачу її уві сні. Kurwa mać.
Ще хочу. Заміни не шукав.
Марека, кота, Лесі не віддав. Він вільний чоловік. З хвостом. Гуляє, де хоче, з ким хоче. Ще й годують.
Синці зажили. Ремінь тужче. Волосся — воском. Револьвер на поясі — без потреби.
Скоропадський пішов слідом за мною. Ми з ним — поза владою.
Уряд є. Бюджетує. Прийоми.
Воювати нема кому.
Крім мене.
---
Пам’ятаю кожен день.
30 грудня — Москва оголошує війну.
5 січня — наступ.
11 — падає Катеринослав.
15 — Олександрівськ [*Запоріжжя]
19 — Полтава. Рідна.
Гидота лізе з обох боків:
із Гомеля на Бахмач — щоби відрізати Київ зі сходу.
І з заходу — через Шепетівку.
Муравйов пише, що виріже всіх.
Я вірю. Знаю цих нелюдів. Виріже.
А від нас — хто?
Юнкера. Старшини. Офіцери, які відчули себе українцями. Нас замало. Але ми є.
Ми, гайдамаки, не зупинили їх.
Але й не дали пройти одразу.
Ми псували рейки і колію. За нами Київ.
---
Мене звільнили. Армію вимели.
Комедія абсурду. Порш — кабінетний папуга.
Чатували тиждень.
Люди зневірилися. Розбіглися.
На восьмий день уряд вихаркав: Створити військо. З резервами. На вчора.
Армія від закону не народилася.
Дивно, егеж?
Я довго сміявся.
Мій хлопчик, секретар, затремтів: Петлюра поїхав дахом.
А я побачив усе. Про уряд. І про … голову.