---
В двох кварталах. Зовсім поруч.
Володя.
Справжній соціаліст. З покоївками.
Срібло, кришталь, pâté de foie gras (гусяча печінка).
Вляпується в історію. Пише буквички.
Чи бачить, геній, що hostis ad portas?
(лат. ворог біля воріт).
Отримав його лист. Знову істерики. Все навколо нього. Сплутав свою дупу з Україною.
Не цікаво.
******
Фронт сипався. Симон ні.
Зібрав добровольців у бойову одиницю.
Найефективнішу.
Про неї потім напишуть.
Бився за час.
Щоб Київ мав ще день. І ще один.
Щоб тримати фронт, не обов'язково мати погони.
II. LIAR'S CHAIR
[Київ, кінець січня 1918. Ц. Рада.
Кабінет М. Грушевського]
У професора навіть під канонадою— порядок. Козаччина і гетьманщина рядочками. Чай в склянках. Мед в слоїку. Мармурова попільничка.
Двоє сидять. Сутінки.
ГРУШЕВСЬКИЙ:
— Кажу тобі.
Перед засіданням він вичісувався. Новий парфюм. Краватка.
Запонки бронзові. Вийшов до газетярів: визволитель нації.
Та він би радше всрався, ніж визнав, що все життя чхав на ту самостійну Україну.
(Тріщить кріслом. Говорить жорстко.)
— Я й то не був за незалежність. Хоч не брешу. Через це з Франком ворогом став, ми ж жили через паркан, а не розмовляли. Іван тобі казав, не відмахуйся.
А Володя…
Виперся на сцену.
22 січня я зачитав текст. Про незалежність.Ти знаєш мене. Ворог підступає. Я такого не боюся.
«Однині УНР стає самостійною…» — пам’ятаєш. Ти ж читав. Опублікували. Універсал. Четвертий.
А потім цей виходить і патякає: "вже давно визрівало", "уряд мав це зробити", "все було заплановано", він, бачте, чекав, коли народ дійде.
А сам, каже: все обдумав, прийняв рішення, давно готовий. Володя — був готовий! Уявляєш?
Та не регочи так голосно. Я теж. Сміявся.
Розумієш, яка підлість?
Він! Чекав!
Фронт в диму, а він «споглядає момент».
Як хробак в сливі — гриз, чекав, коли б вилізти до світла.
(Затискає кулак. Мовчить кілька секунд.)
— А 27-го? Тільки-но більшовики підійшли — вшився.
Секретарка передала.
«Прошу вважати мій кабінет у відставці».
І зник. З чистим серцем. Втік не я. А соромно мені. Ти бачиш.
(Голос хрипне.)
— Я проводив засідання.
Нас було троє. Я, писар і Голубович.
Гармата бухкає. Вікна стогнуть. А я тримаю порядок денний.
Бо ми в Раді. Я повинен бути тут. Я професор історії. Мені 51. Я не революціонер.
Пам'ятаєш, це ти нас звів. Тоді, в 1905. В опері. Я його взяв в Раду. Жінка його, мою доню врятувала.
Чим він переймався у війну? Цивільними шлюбами. Каже, люди мають право на щастя. Йолоп. Люди повинні вижити спершу. Так я і сказав.
А сьогодні він — хто?
ГОЛОВА УРЯДУ-УТІКАЧ.
(Дихає глибоко)
— І найгірше…
У кожній книжці буде: "Винниченко проголосив незалежність".
Якщо я доживу — особисто виправлю. Як ні — ти виправиш.
(Дивиться прямо в очі.)
— Ти тоді де був?
СИМОН:
(вправляє окуляри):
На Арсеналі.
З кулеметом.
> МОНОГРАФІЯ. М. Грушевський наполягав на негайній незалежності. Увійшов в конфлікт з урядом і С. Єфремовим. Всі тягли і не наважувалися.
> МОНОГРАФІЯ. Заява про відставку В. Винниченка збіглася в часі з початком більшовицького заколоту на Арсеналі.
> В. ВИННИЧЕНКО “Відродження нації”
З ким та війна розпочалася? Формально з Росією, з Совітами. Але в суті з нашими народніми масами. Я не хотів воювати з власним народом.
> ПРИМІТКА. Текстів 4 універсалу було три, в. т.ч. від В.Винниченка. Прийняли — Грушевського. За — 39 з 49. Перші три універсали були від В. Винниченка.
III. STAIRWAY TO HEAVEN [КРУТИ]
Орда. Червоне кодло, зібране з матросів, солдатів, злодіїв і просто зрадників зі своїх. Росія сипала на нашу землю ненависть, кров і вогонь.
17 січня 1918 року червоні взяли Бахмач. Але українці — зморені, голодні, відбили. Відігнали аж до Сновська. Виграли кілька днів.
27-го полізли знову. Через Суми, Конотоп. Різали, ґвалтували. Навіть малих. І головний удар — знову на Бахмач.
Україна стояла з дірками в фронті. Голова уряду ворогів не бачив. Треба було затикати пролом.
І тоді хтось вирішив послати дітей.
Не Петлюра. Без повноважень. Рішення було кабінетне. У тиші. Чистими пальцями. Золотим пером: "Відправити на фронт".
Під Крути вислали чотири сотні юнаків із Першої військової школи. Ці хоч якось, навчені стріляти. А ще — студентів і навіть гімназистів випускних класів. Сто двадцять хлопців. Без вусів. Від дошки з крейдою. Ще не жили. Щоб стримати більшовицьку наволоч.
29 січня — мороз, сніг, станція Крути. Проти них — озброєна червона погань. Наші кажуть, тисяча. Росіяни — шістсот. Не суть. Їх було більше. І вони були без жалю.
Почався бій. У хлопців — 16 кулеметів. Гармата. Окопи, вириті вночі. Хтось вмер від обмороження. Навіть без пострілів.