— Ні. Убояться. Відрахують кожного, хто посміє. Я влаштую їм кару небесну.
Семко ковтнув. Слова затікали в вени.
— Ну... а костюм…
— У вінчальній сукні гратимеш, — мовив дядько. — Уже є. З мереживом. Вшили. Затягнеш корсет тужче. Перука є. По справжньому.
Семко кивнув. Один раз. Дуже повільно.
Різко підвівся й вийшов. В сінах було темно. Тріснув рукою по стіні. Виступила кров. Ще раз. І ще.
Завтра перша репетиція.
******
Семінарія. Актова зала.
Перша репетиція
Семчик у центрі, як завжди. Кирик, проте головний. Лівиця зав'язана. У правиці книжка. Текст він знає. Для іншого.
— Починай, малявка. — хмикнув Петро, поправляючи каптур на плащі, перелицьованому з підрясника.
Семчик повернувся. Ромео недороблений.
— Ще слово — сам будеш дівкою.
Вдихнув. В горлі щось здибилося.
— «Мій ніжний... мій...»
Усі хлопці старші. Семен найменший. Першачок. Не сміються. Ніби хтось роти позашивав.
На мить затримався й пішов по тексту чітко, іншим голосом, іншої тональності:
— «Мій ніжний Ромео. О, якби ти не був Монтеккі! Або, якби ти не був ним, — будь ким-небудь іншим!»
Звучало. Семчик зміг. Голос зсередини. Наче говорив хтось інший.
Ромео не петрав в акторстві.
— Виварка без ручок!— кричав дядько з темряви зали. — Іще раз. Петро. Де пристрасть, дурна макітра?
(Діти цілували книжки замість один одного.)
Сукня висіла десь на цвяшку в гримерці. Він одразу сказав: «На репетиціях — ні». Почули всі. Як він піде, усе посиплеться.
Репетирували в сподниках і сорочці. Перука в шухляді. Петро цілував книгу. Замість Семчика.
— Петро. Дурне теля! — голос дядька збивався на крик — Ти хворий чи нездатний? Кохай її. Трясця! Чи мені показати? Ти въ послушаніе, чи ні?
Вистава вмирала.
Коханням не пахло.
Семен стояв при стіні.
Не вмів цілуватися. Ще ніколи.
Джульєтта не могла бути першою.
Але стала.
Семчик заплющив очі.
Побачив маму. Як вона стоїть над ним, хворим, уночі. Гладить волосся. Шепоче: «Мій янгелик…»
Перший крок. Замість книги. Потягся до Петра. Вийшло. Поцілунок. В губи. Петро підіграв. Одоробло безруке.
— «Але якщо ти поклянешся бути моїм коханим, я перестану бути Капулетті…»
Голос тріснув, але вирівнявся.
Всі мовчали.
Як стояти над прірвою. І не падати.
Дядько був задоволений.
******
День виступу. Гримерка. Семчик.
Усе свербіло. Хотілось вирватися. З пудри, з панчіх, з себе.
Біла сукня. В церкву. Важке мереживо. Перли по корсажу і рукавах. Талія затягнута. Чортів хвіст волочиться. Сироти спиною. Знизу сподники. Черевичок його розміру нема. Тільки панчохи.
— Ще трішки, — прошепотів Петро, заглибивши пальці в грим — Терпи. Ти герой.
— Мене нудить.
Не їв з учора. Тільки вода. Якби жував — виблював би усе.
Петро щось казав — про ректорську ложу і гостей. Та Семен не чув. Тільки відчуття: шорстка тканина, задушливе намисто, в'язка пудра, довга перука кучерями, зудить і давить. Шкіра зникає від гриму і помади.
Роздивився себе в люстро. Там щось інше. Не він.
Треба. Значить зробить. Все. Крапка. Зіграє. А потім — скинути. Здерти. Змити. Забути.
******
Свічки на стінах. Зала мов чорна яма. Йти слизько.
— Семчику. Твій вихід.
Ступає. Сукня чіпляється. В панчохах дрижить. Вже почалося.
---
Репліки. Сам не чує. Ректор з кимось у півтемній ложі. Трохи подається вперед. Хлопці витріщились. Усі мовчать. Головне — не зірватися.
Сцена. З цілунками.
Вже було. Нічого страшного.
Семчик грає:
> — Я вже цілую... А як ще не поцілувала, то тепер поцілую…
Щось не те.
Петро стоїть, мов баняк.
Він не може.
Джульєтта в сукні.
В панталонах і сорочці міг.
Зараз ні.
Очі в підлогу. Бурмоче:
— Не треба…
Це ж не по Шекспіру.
Як діяти?
Тиша, як у труні.
Семчику, ти сам.
І тоді — виринає з темряви, не Джульєтта — вогонь і пристрасть:
> Спускай завісу темну, ніч кохання,
щоб око не змигнуло, як Ромео,
небачений, прийшов у ці обійми.
> Коханці таїнства любовні чинять
при світлі власної краси. Коли ж
любов сліпа — їй личить ніч.
Ректор затамував подих.
Петро біліє.
Не Ромео. Не витримує.
Обісрався. Слабак.
А Семчик веде — вже не роль, а себе.
Очі змінилися з синіх на сірі.
> — Я цілую тепер… востаннє…
Шум у голові. Голод. Ледве стоїть разом з усіма. На біс. Усміхається. Як треба.
Все правильно. Вистояв. Врятував. Буде краща їжа.
Щойно падає завіса, геть з цього пекла. В панчохах, в сукні, у перуці, з помадою. Не бачив ні отців, ні хлопців.
******
Гримерка. Нарешті. Рве двері.
Раптом.
Завмирає.
Дядько Устим, сидить. Дим.