(Близько, прямо над тілом)
Кладе вільну руку на пасок.
Той самий. Що його ранком Євген затягував.
І тихо-тихо. До себе:
— Боже, я мушу…
Зависає над похиленим.
Час зупиняється.
Рука.
Ремінь.
Раптово — клац.
Револьвер у скроню.
Постріл. Тіло падає.
Симон спокійно кладе револьвер. Повертається до Євгена.
— Ти повірив.
Який ти ще малий, жовніре. Вчитись тобі треба.
Підходить до Євгена. Поправляє ґудзик
на його комірі. Дістає з кишені ніж.
Укладає в його долоню.
Закриває.
Натиск.
Розкриває. На долоні — крапля крові.
Відпускає.
— От твоє причастя.
Fac per me opera Tua.
Притягай мене до Себе,
будь зі мною та в мені —
semper, ubique et in aeternum.
(лат. завше, всюди і навіки)
Амінь.
— Яка віра, така й офіра, Євгене. Руку!
Євген простяг долоню. Кров ще набігала. Симон провів пальцем по крові. Витер руку об шинель.
— Поїхали. В шпиталі чекають на нас.
VI. ВІДЛУННЯ
Більшовики зробили з розстрілу “Арсеналу” священну подію.
Знайшли 750 тіл. Збирали по місту.
Оголосили:
вбив їх особисто Петлюра. Прямо тут.
На згадку про це поставили два пам’ятники. Одного було замало.
Обидва простояли під Верховною Радою аж до повномасштабного вторгнення.
До того було “не на часі”.
Достеменно відомо про двадцять страчених ватажків. Засланих і озброєних. Решта — легенда.
Хтось її вигадав.
Більшість у неї повірила.
Гармату виперли на постамент, що лишився від царя.
Колись там стояли Іскра і Кочубей — зрадники Мазепи, які купилися на російські гроші.
Їх прибрали. Натомість гармата, націлена просто на “Арсенал”. Стоїть досі.
А під нею — була табличка:
> “Из этой пушки простые рабочие завода нанесли первый удар по буржуазным мятежникам Центральной Рады.”.
Так, спершу совок оголосив цю гармату пролетарською. І була вона з боку заводу. Стріляла в Петлюру.
Згодом з’ясувалося, що все навпаки.
Це та сама гармата, з якої лупив Симон.
Знайшли компроміс. Гармату переставили. Напис не змінили. Виходило так, що прості токарі гатили по своєму ж рідному заводу.
Але хто шукатиме логіку і читатиме ті таблички.
Площу назвали на честь “героїв Арсеналу”, простых мальчіков з Москви, Рязані і Пітера.
В один із варіантів гімну Києва вписали рядок про кривавого Петлюру.
Історія замкнула коло.
В дитинстві Симон в Полтаві дивився на пам’ятник, що проклинав Мазепу.
З 1919 року пам’ятник в самому центрі Києва почав проклинати його.
Це тривало сто років.
До простріленої арсенальської стіни водили піонерів в красних галстуках.
Щорічно.
Останній раз — у 1991.
Площу переназвали аж після Революції гідності.
Гармата стоїть досі.
У 2019-му змінили напис:
> 22 січня (4 лютого) 1918 року
українськими військовими під
керівництвом Симона Петлюри
та Євгена Коновальця
був придушений підступний
московсько-більшовицький
заколот на заводі «Арсенал»
проти Української Державності.
ГЕРОЯМ СЛАВА!
“Справа здобуття Української
Державності — це справа нації
української, а не якогось класу
чи партії”.
Симон Петлюра
Від вдячних українських військових.
> ПРИМІТКА: жоден із чотирьох актуальних підручників історії України не розповідає про ці події.
Придушення заколоту на “Арсеналі” загнало останній цвях в легенду росіян про “гражданскую войну” і перетворило навіки конфлікт в збройну агресію Росії проти України.
POSTLUDIUM (Постлюдія)
[Володя]
1899, зима
Єлисаветград. (Кропивницький).
Поштове відділення.
Він стоїть сам, у кутку між вікном і лускатою фарбованою лавкою, притискаючи до грудей бандеролю, загорнуту в грубий папір, перев’язану повстяним шпагатом. Сутеніє, з вулиці лізе холод, але в нього гарячі щоки.
Хлопець, років вісімнадцять чи дев’ятнадцять. Пальто. Шапка в кишені. Стрункий, але не кволий. Густе темне волосся стирчить щіткою. Вуса тільки-но пробиваються. Брови різкі, чорні. Очі, як терен у січні, глибокі й блискучі. Повні губи занадто м’які, як для такого погляду.
Він уже знає, від кого.
Розрізає шпагат, папір шурхоче. Всередині — лист і коробка. Витягує конверт, тремтіння в пальцях. Штамп з Полтави. Почерк знайомий, до болю.
Т як хрест.
Розрізає ножем край. Тягне аркуш.
Папір тонкий, майже прозорий. Запах старого пилу і якогось незнайомого парфюму.
******
Милий В.
Ти просив надіслати щось з театру.
Тримай. Corpus meum (лат. тіло моє).
Але не дивись. Не відкривай. Не торкайся.
Спершу — отримай досвід. Стань чоловіком.
Я дочекаюся.
Граємо.
S.
******
Володя стоїть і довго дивиться на підпис.