Потім знову — на коробку.
Не відкриває.
## #24. Кров на снігу
I. КРОВ НА СНІГУ
Глухів. 29 січня 1918 р.
Тіла витягли на сніг. Два гімназійні класи: хлопчики 13 років.
Вивели з класу.
“Одєжда вам не понадобітся”.
В підвал.
“А брати підручники?”.
Засміялися.
Пошкодувати набоїв. Штики. Хто вижив — добивали. Прикладом. Душили. Хтось стік кров'ю з порізаною шиєю.
Витягли на подвір'я. Щоб всі бачили. Приліпили: “ХОРОНИТЬ ЗАПРЕЩЕНО”.
Люди плакали.
Матері божеволіли.
Одного, найменшого, знайшли за льохом. Без одягу. Поклали до всіх.
На сніг. Під сніг.
>ПРИМІТКА. Це правда. Публікація в Віснику УЦР. Арх.д.02.04.18. Дітей страчено. Поховання заборонено. Сліди тортурів: розриви, порізи, удушення.
II. ПОПІЛ
Київ, ніч із 7/8 лютого 1918 р.
Зло готує пекельне входження.
Мастить вхід гарматами.
З Дарниці.
Чорний сніг.
Попіл.
У повітрі. Під ногами. На волоссі.
Люди мовчать. По підвалах. Ховаються. Тремтять.
Гармата.
Гармата.
Ще.
Глухо.
Металевий присмак на зубах.
Київ цей біль не витримує.
Підвали по зав'язку. Люди лежать, сидять, дихають вогкістю.
Піт. Паніка. Шепіт. Хтось уже не встає.
В одного — серце.
В іншого — кров з вух.
Щурі по людях. Каналізація вимкнена.
Інфекції.
Старі. Діти.
Білі офіцери, внє політікі.
Всі тут.
Ятки і лавки всі зачинені.
Вознесенський узвіз — кладовище. Без поховань. Трупи складені купами.
Щоб швидше, під гармату не втрапити.
Ранок: червоне зло вже в Києві.
> ПРИМІТКА. Під час входження росіян Київ було пережив масовані артобстріли. Безперервні. З Дарниці ядра діставали до Університету, Подолу, Печерську.
ІІІ. ПЕНЕТРАЦІЯ
(21 день Содому)
Київ 9 лютого - 1 березня 1918р.
Тіло Києва розірвали орди. Таргани.
Спершу шум.
Потім запах.
Потім червоні. І все.
“Мешканців не жаліти. Всі винні. Буржуазна наволоч”, — кричав Муравйов вголос і паперами.
Роздягали мертвих. Виймати сережки і зуби. Обісцяли золочені двері.
Стільці в театрах палили на дрова. Книги — для сугрєва.
Спирт в горлянки.
Аптеки вигребли, бо морфін.
Маріїнський палац зробили своєю сценою.
Пекельний вертеп.
Стіни в крові.
Волосся по підлозі.
“Не треба їх одягати. Все одно всі мертві”, — каже матрос. І рве свитку з арештанта.
Ненавиділи однаково. Українців і бєлую ґвардію. Центральну Раду і царя-батюшку.
Тіла всюди. З переламаними руками. Без ока. Без носа.
Вбивство як пік насолоди.
Тіла падають без музики.
Говорив по-українськи — до стінки.
“Просвіти” — спалити.
Бібліотеки — виребти.
Дитячі книжки — на туалетний папір.
Посвідка Ради — вирок. К ісполнєнію.
Митрополита вбили.
Перстень зрізали. З живого. Разом з пальцем.
Хрест — переплавили.
Лавру пограбували.
В стародруках і гетьманських бібліях нема цінності.
В моргах руки, ноги неопознані.
У підвалах ще теплі.
Хто не встиг — по ярах.
Страта пострілом — вища милість рев-воєн-кома.
Набої грошей коштують.
Багнетом дешевше.
******
Звірі чують, коли треба вшиватися.
На третій тиждень у Києві:
— Німці. Йдуть. Наша Рада підписала. Договір.
Ще ґвалтують. Але вже озираються.
> ПІДРУЧНИКИ З ІСТОРІЇ: 4 з 5 актуальних забули зазначити червоний терор тривалістю 3 тижні.
> МОНОГРАФІЯ: За три тижні страчено від 3000 до 5000 киян. Точна цифра невідома. Всього в місті жило до 500 тисяч людей.
IV. ПОВЕРНЕННЯ
Київ, 1 березня 1918 р
Київ не мав полегшення.
Лежав пошматований. Порізаний. Клапті з написами «Смерть буржуям». Смерділо більшовицькою сечею. Місто завмерло. Боялося наступного ґвалтівника.
Але увійшли свої: запорожці.
Потім Євген зі стрільцями.
Потім Вдовиченко.
А за ним Петлюра.
І вже аж потім німці, запрошені.
Симон не був у владі. Не мав погонів. Але його іменем назвали звільнення.
Більшовицька «Правда» брехала:
"Впереди сил предателей идет карательный немецкий отряд. Все войска маршируют под командованием бывшего генерального секретаря Украины Петлюры, который носит звание всеукраинского атамана”
Він ішов пішки.
Його назвали отаманом.
Втомлений. Мовчазний. Без дому.
Не керував ні військом,
ні міністерством.
Але за ним ішла тінь командування. Він не святкував. Але на нього дивились, як на героя. Люди вважали його головним. Все просто. Інших не було.
І знову Київ. І знову не його.
Німці вже за плечима.
Він погодився підіграти владі. Зберегти обличчя Грушевському. Щоб першими в Київ увійшли українці.
Зберіг.
І знову пішов.
Змусили віддати своє військо.