Сукня була біла. З перлами. Шовкова. Дорога. Вінчальна.
Сильвестр кивнув. Слухняно. А потім, написав для закріплення:
******
Высокопреосвященнейший Владыка!
Склоняюсь пред Вашим Архипастырским Милосердием и смиренно жду великой милости: Вашего визита в нашу сирую обитель.
Ваше Высокопреосвященство всенепременно озарит наш малороссийский край, даст отрокам надежду на спасение и утвердит веру ихнюю.
Смею обратить Ваше внимание на одного из питомцев в составе труппы.
******
Сукня пошита на дуже мініатюрну жінку. Таких навіть серед дівчат небагато. Не те що серед хлопців із семінарії. Тут міцні парубки від корови і поля. Устим нервував.
А як не підійде. Раптом Семко вже виріс? І тут Сильвестра осяяло. Це ж дитяча сукня. Або сестри, або …. Господи. Ні. Не його це справа.
Привіз. Приміряли. Підійшла. Ще й в талії вшили. А плечі трохи розширили. Хлопець як не крути.
Чутки розповзалися: митрополит алчєт. Щоб як дівчинка, тільки хлопчик. Але Сильвестр не міг оклеветати святу людину.
День виступу. Скромну Полтаву осяяв своєю милістю Високопреосвященний Владика.
Семчик на сцені мов світло. Легкий, гнучкий, відкритий. Кожен рух, жест, оберт, як подих весни. Цілує Ромео. Співає. Танцює без взуття, ніби не торкається підлоги.
Дядько знав, що це чисте дитя. Якось після репетиції уточнив у малого, а чи він вже цілувався. Семко догриз яблуко і уточнив: “З дівчатами? Чи на сцені з Ромео?”. Мале кошеня.
Після виступу.
Семчик несеться в гримерку, білий, як крейда. Не їв два дні. Труситься.
— Я не можу. Я не вона.
Дядько чекав. Докурив.
— Не перевдягайся.
Пауза.
— Пішли. Тебе чекає Владика. Говори з ним по-москальськи. Цілуй перста. Він усе для нас. Для тебе.
Навіть не похвалив.
Частина VII-II. ШАПКА
[Семчик і Семко]
Дядько мене вів коридорами, мовчки, тільки чоботи шкребли по камінній підлозі. Я думав: будуть бити. Різками. Або водою облити, і на мороз. Не даватимуть спати. Прив’яжуть, засиплють сіллю, не дадуть кричати. У нас так до всіх чинять.
За непослушаніє.
Мені теж діставалося.
Було, що нігті злізли після цвяхів.
Може, я погано зіграв.
Митрополит скаже: не Джульєтта, а позорисько.
І всипе.
Зайшов. Я сам. Дядько лишився.
А він був…Не то. Не старий.
Картатий костюм модний. Туфлі блиском. Не злий.
Пальці тонкі. Кільця. Без перснів. Я приклався.
Зап’ястя чисте, тонке. Шкіра ніжна.
Волосся, м’яке, вкладене. Пахнув парфумом. Не як у дядька. Легко, без задухи. Дим дорогий. Якась тонка штука для куріння.
Шия поголена, чиста, хреста не видно. Голос тихий. Сказав:
— Ты был неотразим.
Похвалив. Не битиме. Це було приємно.
Усміхнувся. Простягнув книжку.
Шекспір. Шкіра. Англійською.
— Заслужил. Учи иностранный, Дориан Грей. Будешь читать в оригинале.
Я взяв.
Вклонився.
— Иди, мальчик.
Я вийшов.
Дядько зайшов. Зачинилися.
Зранку дядько скомандував:
— Збирайся. Поживеш у мене, поки я тут.
Везе мене в собор. Служба довга, втомився. Дзвони. Ладан. Я в своїй чорній потертій рясі. Треба нову. Куца. Рукави закороткі.
Після служби дядько веде мене нагору. Кам’яні сходи. Келія. М’яке світло. Килими. Кіот без ікони порожній. Дерево чорне. Оксамит. Канати. Китиці.
Крісло.
Митрополит.
В золотому облаченні.
Усміхається.
— Поди сюда, дитя.
Я вже не боюсь. Не битиме. Спокійний. Красивий. Щедрий.
— Готов служить своему Владыке, Семён?
Мовчу.
— Не кормят вас там, одни кости. Но так лучше. Для театра.
Підсунув стіл на колесах.
Сир, масло, хрустка булка. Горіхи. Груші. Вино як кров. Келихи мідні з камінням.
Він наливає мені.
— За искусство. За красоту.
Їм, як звір. Рот повний. Дивиться на мене.
Вино я вже пив, на Різдво. Пробував.
Ніхто не знає, але вже і курив.
Усміхнувся. Каже мені:
— И смирял тебя, и томил тебя голодом, и питал тебя манною, которой не знал ты….
А далі все попливло. Змішалося. Якісь репліки. Темно.
— Мерзость! Я не могу ждать!
Нахиляється. Руки на мої плечі. Боляче. Трусить. Ключиці як поламані.
Світло з вікон розтягується пасмами.
Все. Далі нічого.
Оклигую. Я голий. Руки розведені до рами. Кіот. Прив'язаний. Плечі ниють. Що це. Я не розумію. Боляче. Дико боляче. Там. Боже. Чим я завинив? Що робити? Поштовхи. Стукає мене. Тумба з різьбами.
Стогне.
Його руки в мене на шиї, мотузку з моїм хрестиком затягують.
Раз
Раз
Я задихаюся, кашляю. Як його витягти з мене. Я не можу втекти. Прив'язаний. Рот не слухається. Крикнути не виходить. Як онімів.
Зупиняється.
Смикає. Мотузки падають.
— Не могу так. Он меня доконает. Слазь давай. Понравилось? На пол. На колени!