Оля торкається його плеча.
— Він бачить у ній тебе. Jej nie zdradzą. Bo kochają ciebie. Przez nią (Її не зрадять. Бо люблять тебе. Через неї.)
Тиша.
Вбігає Марек.
— Що, rudy zadek, пережив окупацію? — каже Оля й чухає його.
— Цей переживе всіх, — бурчить Симон.
Оля, поглядом на Симона.
— Втомився?
Він бере її руку.
[СПАЛЬНЯ. ВЕЧІР.]
Оля біля трюмо з люстром. Симон в окулярах біля вікна, дим на вулицю.
Читає вголос. — Дурня.
Він в піжамі на ґудзиках.
Вона встає. Обіймає ззаду.
— Kocham cię. (Я тебе кохаю).
— Олюню, ти це кажеш, коли боїшся.
— Bo nie mam nikogo bliższego.
(Бо не маю нікого ближчого).
Він бере її руку і цілує зап’ястя.
Опускаються на ліжко.
Кіт стрибає на них. Няв.
Оля сміється.
Симон, ніжно.
— Марек, іди. Не твоя сцена.
Кіт на подушку.
Оля роздягається. Симон нервує: дурні ґудзики. Нарешті всі.
Цілує їй живіт.
Це його жінка. І сьогодні буде.
Оля напівсиділа на ліжку — підперта подушками. Груди відкриті. Складочки. Очі трохи нижче за його.
Симон на колінах між її ногами. Ліву руку втис у стіну за бильцем. Тримав рівновагу. Праву занурив у неї. Дві точки одночасно. Зовні і всередині. Як щипці.
Любила з цього починати.
Бачив, як вона змінюється. Груди піднімаються вище, живіт тремтить.
Вчепилася пальцями в подушку.
— Ти точно хочеш? — прошепотів і зупинився.
—Symon, jeśli teraz nie dojdę, to nie przeżyjesz.
(Якщо я зараз не кінчу, ти не виживеш.)
Взяла його руку, ту що була в ній, поцілувала пальці. Свій же смак.
Ще трохи. Кілька рухів. Фініш. Олю аж підкинуло кілька разів. А далі сама відсунулася.
Він не рухався.
— Олюню, питай вже.
Кивнула. Як завжди.
— Ти чистий?
Глибоко видихнув.
— Так. Ні з ким. Взагалі. Ніяк. Воював.
—Wejdź (Входь)
Так не було вже давно.
То не було часу.
То Оля хворіла.
То він не був певен у чистоті.
А зараз усе зійшлося.
Навіть Марек пішов до кухні посьорбати молочка.
Jej dom. Jej łóżko. Jej Symon. W niej.
(Її дім. Її ліжко. Її Симон. В ній.)
Вони лежали на лівому боці.
Вона трохи під кутом уперед, наче притиснута до ліжка серцем.
Він ззаду, без тиску, як уміє тільки він. Могла порівняти.
Права його нога була зігнута в коліні і стояла на ліжку, притискаючи її стегна.
Так ближче.
Симон перебирав її волосся. Білі кучерики. Завжди так.
Його лівиця була вільна.
Спершу підтримувала їй голову, коли входив. Потім просто впала на подушку.
Руки його були чисті, без чоток, без нічого. Навіть обручки не було. Схудли пальці. Люфт. Небезпечно.
Головне, щоб Марек зверху не стрибнув.
Симон потяг ковдру.
Ноги крижані.
Кохання гріє.
Але не в ноги.
Їй добре. Вдруге. Тепер так.
Перед своїм фінішем він зупинився.
Вийшов з неї.
Увімкнув світло.
Підпер подушку. Сів.
Спиною до стіни.
Притяг її до себе.
Знову в ній.
— Хочу, щоб ти бачила.
Вона дивиться. Руки за бильце.
Світло на його обличчя.
Погляд в погляд.
Очі — сірі. Як деревний попіл.
Все.
Завмирає.
Здригається.
Цілує.
Падає назад.
На подушку.
Під лампу.
Очі відкриті.
Симон знав, для кого ця сцена.
## #26. Переворот
ПРОЛОГ. MOMENT OF GLORY
СОФІЙСЬКА ПЛОЩА
Київ, 1 березня 1918
Тепло. Що твій травень. Залишки снігу киплять, тікають в річки-вени Києва.
Золота Софія б'є. В усе, що має.
Ріже лазур.
Дим весни.
Свої повернулися!
Євген обабіч. Офіцери, капелани, клерки. Грушевський у капелюсі. Міністри.
Всі очі вниз.
Там розгортався дракон.
Величний і блискучий.
В голові його Січові Стрільці без оркестру. Тільки мідні дзвони.
Потім гайдамаки в чорному.
Останнім.
Осідлав звіра.
ВІН.
Не йшов. Плив. Як на “Арсеналі”.
Симон.
Сіра довга шинель складками.
Шкіряний пасок. Мідна пряжка.
Тонкий стан.
Багряний шлик по чорній шапці.
Як він в такому дихає?
А рухається?
Сап'янові чоботи.
Чорні рукавички.
Ступав по трояндах, якими була засніжена бруківка.
Хтось почав совати бутони у дула рушниць. Зброя розквітла.
Тотальний екстаз.
Пані в капелюшках, у вуалях, зі стрічками тягнуться до нього, торкають плечі, пальці.
Цілують щоки, долоні, край шинелі.
Одна впала, плаче, шепоче.
Хлопці, юні, зриваються з місць.
Один у кашкеті висне на ньому, інший цілує, ще один обіймає.
Кишені Симона повні записок:
про кохання,
про “ви мій сором”,
про “не можу більше”...
Очі як ртуть.
Кутики губ тремтять.
Хвиля піднімається. Б’є в груди, розливається теплом по тілу.
Дихає важко. Шинель ходить.