Покажи прототипу. Як не схоже, знищ.
Значить, нікудишній художник.
Встигни до липня.
…
Як хочеш тренуватись, уяви мене.
В мені нічого особливого.
Ключиці.
Як худну, їх краще видно.
Хрестиком можу трохи порізатися.
Кілька родимок на шиї. Як нервую, заправляю волосся за вухо. Але все одно випадає.
Спина вузька. Тільки плечі.
Між лопатками шрам, не видно під одягом.
Волосся трохи нерівне. Таке. Попелом. Вічно падає. І очі світлі.
Живіт плоский.
Є кілька шрамів. Порізи.
Ти вже це знаєш. Корсет.
Пальці довгі.
Шкіра в мене тонка. Тріскає.
Під холодною водою. Червоніє.
Волосся, те що на тілі. Ну ти в курсі. Як у хлопців. Його майже нема. Руки чисті. Щоки чисті.
Зате чуб коли намокне, починає крутитись.
Вічно.
Під дощем. Потім догори. Стоїть.
На сонці я темнішаю.
Шкіра стає золотою.
Мені казали, що мої губи хочеться поцілувати. Не знаю, чому. Просто казали.
Коли я посміхаюсь на морозі, вони рвуться до крові. Іноді трохи мащу. Типу маслом.
Я палю. Можу лівою рукою. А можу правою. Між вказівним і середнім.
Як хочу.
Так і роблю.
Все вмію.
S.
******
Він не знав, кого малювати.
Треба дівчину. Бо він же хлопець.
В голові весь час миготіло: тонке, вузьке, золоте…Гнав це.
Знайти було нескладно.
Володя привабливий. Темні виразні очі. Густе чорне волосся. Постава.
Гормони співали голосніше за березневих котів. Був готовий завжди.
І вона з'явилась.
В крамничці. З чаєм і кавою.
Русява. З ямочками. Смішна. Гарна. Освічена.
Зав’язались стосунки.
Квіти. Книги. Прогулянки.
Не тиснув.
Секс?
Поки ні. Сам. Рукою. Після прогулянок.
А потім осяяло.
Він її намалює. Оголену.
Попросив.
“Добре. Якщо хочеш”.
Все як по маслу.
Але час підходив. Нерви.
Повсякчас в голові виникали Його ключиці. Тонкі пальці.
Попелястий чуб.
Все менше картина була схожа на неї.
Почали пити. Вино. Щось міцніше.
Ліжко.
Він входить у неї.
Готовий. Все добре.
Вона красуня. Відгукується.
І в захваті.
Проблема. Він не може. Закінчити.
Довго. Дуже довго. Вона вже кілька разів. А він все ще десь.
Він заплющує очі. Прийшло. Бачить S.
Стоїть.
Курить.
Дивиться.
Фініш. Різкий. Як вирок.
Все. Без сил. Засинає.
Вона прокинулась першою. Голова важка. Побачила картину. Забув накрити.
Подивилась.
Не впізнала себе. Злякалася.
Не вона.
Написала:
"Не шукай мене. Я не про це."
Прокинувся ближче до обіду. Не вдягався. Прочитав.
Біль. Тупа. Сміялась з нього.
Подумаєш, картина. Цаца яка. Не рубить в мистецтві. Ще шкодуватиме.
Потім провал: "Я нікчемний художник."
Все сплуталось.
Вона дурепа.
Він нездара.
S знову в голові.
Увійшов і сидить. Цигарка між тонких пальців.
Підвівся. Став до полотна.
Опустив погляд.
Взяв себе в руку, звично.
Зараз на полотно. Хай бачить. Розмазав долонею.
Натяг штані. Взяв раму. Виніс надвір.
Повертається до кімнати.
Дістає решту. Папки. Ескізи. Дитячі каракулі. Все.
Все в вогонь.
До решти.
Палає.
Сідає.
Бере аркуш.
І пише лист.
Тобі, S.
******
В середині липня поштою. Книга.
"Le Rouge et le Noir."
(“Червоне і Чорне” Стендаль)
Оригінальне видання.
На полях дрібні, різнокольорові написи.
Т хрестами.
На кожній сторінці репліки. Французькою. Німецькою. Грецькою. Латиною.
Думки. Живі. Незахищені. Відкрився. Дав себе прочитати.
Володя не знав мов.
Став учнем. Ковтав всі мови, книги з яких знаходив.
Книжку від S тримав як святиню. Хоча в бога не вірив.
І написав вірш.
Перший за три роки.
До того про революцію,
зараз про тіло.
Про жагу втрати самотності.
S, sole tu.
(лат. Лиш ти).
> ПРИМІТКА. Червоне і Чорне — роман про хлопця-кар'єриста, захопленого ідеями диктатора Наполеона, що досконало знає латину. Вчиться в семінарії. Мріє про армію. Будує кар'єру своїм тілом. Помирає молодим.
VI. KID A
Липень 1899 р
Харків, Університетський сад,
Симону 20
По обіду спека не вщухала. На алеях порожньо. Липа вкривала все солодким клеєм. Троянди додавали приторної задухи.
На одній з лавок Микола. Сидів розвалено. Поруч паперовий згорток.
Доріжкою сунув Симон.
Виснажений, пилюка на черевиках. Втік з занять. Збрехав про хворобу. Їхав з Полтави.
Сів мовчки. Трохи нервував.
— Ти що, їжака цілував?
Лист маю. Замацаний. Тобі. Я отримав як твій адвокат. Що дивишся?
Не знав, що маєш адвоката?
Він дістав із згортку аркуш. Підніс до носа.
— Прямо відчуваю неземне кохання! А ти, Малий?
Симон не реагував. Микола заспокоївся.
— Не бачилися? — спитав спокійно.