Губи хлопця випнулися вперед.
Пересохлі.
Погляд Симона спокійний.
Пауза.
— Ти смердиш, — сказав він рівно.
— Я чую, що він
(махнув на Микиту)
жер вчора. Іди рота прополощи.
Відпустив щелепу.
Розвернув спиною.
Повільно провів двома перстами, вказівним і середнім, по хребцям.
До поясниці.
Трохи нижче.
Стоп.
Прибрав пальці.
— Ab in die Kaserne! В казарму!
Хлопець з-під лоба на Микиту. Той регоче, як кінь.
Хряс руків'ям револьвера по столі.
Папери підлетіли.
Кришталь увалився.
— Що завис, Spätzchen? Отаман наказав, — чмихнув Микита крізь сміх.
(нім. горобчик).
Грюкнули двері. Зник. Тиша.
Симон підійшов ближче.
Подивився на пляшки. На попільниці.
На Шаповала, зверху вниз.
Той якраз трохи випнувся.
Застібав пояс.
Посмішка котилася по вусах.
— Ну що? Чого приперся, придурок?
Симон мовчав.
Очі рівні.
Видихнув.
> ПРИМІТКА. Всі частини глави названі на честь муз. альбомів. Напр., SEHNSUCHT — 2й номерний альбом нім. гурту «Rammstein», з якого почалася справжня слава гурту. Назва має подвійне значення: слово «Sehnsucht» в нім. мові означає як «тугу/бентегу», так і «пристрасне бажання».
## #27. Батько
ПРОЛОГ. В ШПАГАТІ (ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ)
Весь 1917-й Павло ступав, як канатоходець над вирвою. Балансував. Для всіх чужий. Грушевський дивився крізь нього. Винниченко називав «слинявим».
Не переслідував попередників. Бюджет наповнений, фабрики запускаються, університети відкриваються, готується незалежна від Москви церква. Земельну реформу планував. Щоб і селяни отримали своє, і господарство не розвалилося.
Соціалістам як пороблено. Чекали місяць і почали. Плітки, агітація. Угледіли «повернення старих порядків», «ставку на великих землевласників».
Царський генерал, герой війни.
З тріском, але провів українізацію.
На цьому і почалася співпраця з Петлюрою. Ідеологічно різні, але Симон єдиний із лівих, з ким можна говорити.
Без провокацій і профанацій.
Без залицяння з червоними.
Німці сіють протиріччя між ним і Петлюрою. Планується показове вбивство.
Симона ліплять на мученика.
Убієнний стане прапором.
Його ім'ям почнуть заколот.
Країна розвалиться.
Павло цього не допустить.
I. ПОСАДА ДЛЯ ЗЛИДНЯ
Березень 1918р
Київ, Тарасівська 8, редакція «Часу»
Василь Королів-Старий чекав друга. Напередодні вручив записку: на сім вечора. В редакції. Чекатимемо тебе, Симоне.
З'явився хвилина в хвилину. Худий. Потертий одяг. Стоптані черевики. Чорні смужки під нігтями. Підкурена цигарка.
— Дякую, що прийшов. Що ти зараз? — Василь підскочив.
Обійнялися. Друзі. Семінарія. Полтава.
Симон глянув крізь шкельця.
— Та хоч висплюся. Жінку побачу зблизька. Перевтомився з цими кацапами до краю.
Огледівся. Виправив зношений рукав. Без ґудзика.
— Гарно…Чого душі моїй так весело?
— От саме! Дозволь,— почав Василь. — Ми три, Петрушевський, Синицький та я, не дозволимо тобі відпочинку. Пропонуємо затишний кабінет і добрий стіл.
У Петлюри заграли очі:
— В твоєму «Часі»?!
Василь покрутив головою:
— В Київському Губернському Земстві.
Петлюра підхопився, почав нарізати кола. Великими кроками. Ображено. Емоційно. Топнув зношеним черевиком.
— Я сподівався, ми друзі. А це ж кат зна що! Мені в земство? У мене нема досвіду!
Схопився за серце.
Сів. Зблід.
Василь почав переконувати.
Про тяглість.
Неможливість кинути українську справу.
Лише на тебе, Симоне, вся надія.
Петлюра сидів засмучений.
Охопив голову.
Чуб донизу.
— Симоне, яка жінка?
Хто крім тебе стане проти москалів? Ти маєш бути при політиці.
Симон дивився в підлогу. Гарний килим. А ці черевики стоптані — відкопав на горищі. Швидше б скинути дрантя. Обличчям котилася посмішка. Ледь помітна. Один кутик.
Підвів голову.
— Я ж не можу. Раптом знову в військо?
Василь не вгавав.
— За три дні вибори. На губернське земство. Далі на всеукраїнське. Краще тебе нікого. І ще. Наш військовий відділ. Вакантний.
Симон відповів:
— Ти ж знаєш. Я писатиму, що треба армія, загальний вишкіл і мобілізація.
— Пиши. — всміхнувся Василь.
Пауза.
— Обдумай. Олі скажи. Передавай привіт. І ось. Презент твоїм.
Василь тримав пакунок. Щось для жінки. І великий м'який крокодил. Для Лесі.
Жартували про семінарію: як тікали з латини, щоб потрапити на ярмарок. Як ховали цигарки в шпаринах під вікном.
Василь двічі вертав до посади. На третій Симон зітхнув, зупинився біля вікна, глянув на вулицю.
— Подумаю.
Василь поплескав його по спині.
…Двері зачинилися. Симон вийшов на коридор. Скривився. Струсив пил, витяг з кишені флакончик. І шовкову хустинку.