> В. КОРОЛІВ-СТАРИЙ, спогади:
«Успіх Симона на посаді пояснювався як його популярністю, так і налагодженою мережею кооперації».
IV. ДРУГ РОДИНИ
Травень 1918 р.
Кабінет Симона в Земстві.
На ній темно-синя оксамитова сукня з білим мереживним коміром і вузькі білі підбори, від яких йде довга луна.
Перша леді земств.
Симонів кабінет. Його нема.
На виїзді.
Двері не зачиняла. В передпокої хлопчик секретар. Знайомий. Ще з міністерства.
Тримала спину рівно, як жінка головного, і думала, що б випити від тягнучого болю внизу живота. По дамській частині. Упертий, тупий, вічний. Від викидня чотири роки, а воно досі. Тільки підлікується — і знову.
На столі карафка з водою, мадера й лимон. Так нічого і не взяла.
Може, не треба було її забирати. Тут немає спокою, тільки непевність. Навіщо дитині Київ?
Сьогодні буде Максим.
З коридору знайомий чоловічий голос і легке, нерівне цокання маленьких ніжок, підстрибування, сміх.
Серце завмерло.
Її дитя. Донечка. Леся.
Дівча вже влетіло в кімнату:
Весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Маленький Симон в сукенці зі стрічками в волоссі.
— Mamo! — українське, але з чеським наголосом.
— Ja tak tęskniłam! — польське прослизає в паузі.
— Дивись, дядя Максим мені ляльку подарував! Panenka, víš? — і тут же показує, тримаючи над головою.
— Я добре вчилася! Učila jsem se hodně! — і раптом:
— А де Тінек? Kde je Týnek? — чистою чеською.
(*Тінек — звернення до батька, Симона, реальне).
Біда. Замість мішаних двох мов стало три. Оля зітхнула: скільки роботи попереду.
Сама вона ніколи не змішувала. Хіба що рідну з українською. Леся як батько: в одному реченні по три мови.
Максим слідом. Тонкий. Високий. В картатому костюмі.
Обійняв Олю, міцно, притримавши за плечі. Вона відчула знайоме тепло — те, що не зникає роками.
— Нарешті, — сказав тихо, і поцілував у щоку, а потім ще раз ближче до скроні.
Нахилився до Лесі, підняв її на руки, щоб та опинилася між ними. Дитина сміялася, шепотіла чеською, Максим перекладав Олі кілька слів, наче це найважливіше повідомлення за день.
Поставив Лесю на підлогу. Знову обійняв Олю.
— Томаш передавав вітання, — додав, і його голос був тепліший, ніж будь-яке вітання на світі.
— Як ти? — спитала Оля, коли Леся відбігла до столу.
Максим знизав плечима:
— У міністерстві закордонних справ.
Посаду не уточнив.
— Скоро на Дон, — додав, — з дипмісією. Дату ще не назвали.
Максим на мить замовк. На краю столу, поверх розкритої книжки, лежала срібна ложечка від кави. Він узяв її двома пальцями.
— Бачу, все те саме, — сказав тихо, з усмішкою. — Тулить їх навіть під подушки і споглядає, щоб я, бува, не помітив.
Оля розсміялася:
— А потім присягається, що то не він. Ти ж ще зайдеш до нас?
Максим кивнув.
— Обов’язково, — усміхнувся. — Як тільки повернеться з виїзду.
V. КРИЗА ПОМІРКОВАНОЇ ОПОЗИЦІЇ
20 Травня 1918р
Остання розвилка.
Відійти від лівої риторики.
Останній шанс центру.
Не червоним.
Не білим.
Поміркованим.
Всім, хто має питання до гетьмана, хоче від нього змін, а не зречення.
Хто проти Центральної Ради і соціалістів.
Проти засилля москалів в гетьманській адміністрації.
Микола тримав цю лінію:
радикальний у національному питанні,
поміркований в економічному.
Юрист з великої літери.
Знав кожен закон, кожну шпарину в ньому.
Діяв в правовому полі.
Підколював усіх, хто йому заважав, так, що ті ще тиждень думали, як відмитися.
Був особистим ворогом Чикаленка.
Мізогін, мужлан, язикатий, але українець на 100%.
Стояв за незалежність.
Для білих російських шовіністів
це було гірше за комуніста.
Ще раз.
Українець-націоналіст — це ворог. Хоч і не лівий.
Гетьман мав почути.
Нащадок старшин.
Трьохсотрічна славна історія.
Але не зміг.
З одного боку німці, давай хліб і забудь про армію.
З іншого російські кадри й біла офіцерня, що плювали на українське, (почитайте булгакова, поригаєте).
21 травня Меморандум Ясновельможному Гетьману.
Ходили в падац. Розмовляли три години.
Нічого.
Опублікували в "Самостійнику", однак наклад вилучено цензурою.
Ось він.
***
МЕМОРАНДУМ УКРАЇНСЬКИХ ПАРТІЙ
29-го квітня сього [1918] року стався державний переворот.
Україна нині управляється призначеним Гетьманом кабінетом міністрів на підставі законів про тимчасовий державний устрій України.
На призначений Гетьманом кабінет міністрів був покладений обов'язок: здійснити тверду владу,
завести лад і спокій,
забезпечення інтересів народу українського при повній толерантности до инших народів України.