Він увійшов різко.
Рухи довгі, важкі, наче витягував із неї щось силоміць.
Тіло зрадило. Хвиля накрила. Стиснула зуби.
Але замість полегшення — біль.
Він почав рвати, грубо, без ритму.
Вона вигнулась, вчепилась зубами в його шию.
Не відпустив.
Вирішила, що це кінець, і крикнула:
— Не в мене!
Він зупинився на мить, глянув порожніми очима:
— Твої проблеми.
І знову.
Друга хвиля пройшла крізь неї.
Він дивився прямо на її лоба, очі глухі чорні.
Раптом різко:
— Що смієшся?
Це було не до неї. Оленка не дихала.
Не чекаючи відповіді, крикнув:
— Заткнись!
Ще голосніше, аж у скронях загула кров:
— Скажи, що всі ці роки хочеш мене!
Які роки? Вона його третій раз бачить!
Раптом різко вийшов.
Полегшення.
Все, скінчилось.
Втікти.
Хотіла підвестися.
Але його пальці втиснулись у плече. Прибив до канапи.
Пересунувся.
Коліна розставились і зажали її тонкі плечі, як кліщі.
Боліло, аж різало. Її маленьке тіло не мало жодного шансу.
Тканина його штанів торкнулась щоки. Сіпнулася.
Член вперся їй межі очі.
Відвернула голову.
Біляві пасма впали йому на руку.
Він закляк на мить.
У того “когось” було таке волося?
Пальці рвонули пасмо назад, боляче, змусивши її глянути вгору.
— Дивися! Ти ж ніколи не бачиш мене, — гарчав.
Поштовх. Він затрясся. Бризки вдарили по губах, підборіддю, розмазались по пудрі. Липке, різке, від якого нудило.
Чашка на тумбі біля канапи перекинулась.
Темний потік стікав на підлогу, розходився плямами, як і те, що тепер було на ній.
VII. П'ЯТЬ МІСЯЦІВ НА ГЕНІЯ
Липень–грудень 1899р.
S + Володя
і Микола.
Полтава - Єлисаветград - Харків.
ЛИПЕНЬ: 5 МІСЯЦІВ
Лампадка чаділа, відкидаючи жовтий круг.
Симон у линялій чорній рясі, рукави закороткі.
На колінах Мопассан, поруч Traumdeutung Фройда (Тлумачення сновидінь), аркуш з недописаним листом до Володі.
Зачерствілий бублик. Ото і вся їжа сьогодні.
Книжки, перев’язані шпагатом, біля дверей. Дорого. Грошей лишилося на три дні.
Гортав сторінки.
Потрібні секс і драма.
Інше Микола заплює.
Фройд про потяг і підсвідоме.
Мопассан про ганьбу і спокусу.
Симон зібрався їх зліпити в одне.
Нахилився над зошитом і вивів лівою. З Володею тільки лівою:
"Вірш tвій лайно. Пиши прозу. Може, не будеш блюваtи меtафорами."
Зупинився. Вгриз бублика.
П’ять місяців. Не впевнений, що Володя взагалі придатен.
СЕРПЕНЬ: 4 МІСЯЦІ
Перший зшиток від Володі.
Смикнув мотузку, розгорнув, на другій сторінці матюкнувся.
Сюжет провисав.
Персонажі як з проповіді. Жодної плоті.
Головний герой що та манна каша.
Дістав аркуш.
"Не оповідь, а хода похоронна. Пиши людей. Персонажі мають жадати, а читач разом з ними.
Нема ні бажання, ні сорому, ані страху.
Це сміття."
Перекреслив останнє речення. Не можна, зламає.
Якраз прийшли ще книги. Від Миколи.
І пиріжки. “Щоб ти не здох від напруги, Малий.”
Сів за стіл. Як лікар. Пацієнта треба витягти.
ВЕРЕСЕНЬ: 3 МІСЯЦІ
Другий зшиток Володі. Десятки сторінок.
Шукав, за що зачепитись.
З’явився рух. Персонажі почали дихати.
Але ще смерділа сентиментальна імла.
Олівець.
"Прибери ніжність. Заміни на холод."
"Хай дивиться на неї, як на річ."
"Забудь про красу. Сам бруд, піт і сперма."
В одному місці він переписав діалог: там, де герой розпускав руки. Щоб знудило.
Симон вимагав: секс не про злиття душ, а про владу.
Один персонаж тримає іншого за горло. Тиск. Спротив. До кінця.
Нова посилка з Харкова. Від Миколи.
Knut Hamsun. Hunger.
Німецький переклад.
Симон знав цю мову достатньо, але все одно деякі слова підкреслював і виписував у зошит:
> "Ich hatte das Gefühl, als ob mein Herz in meinem Hals steckte..."
"Meine Knie zitterten, und mein ganzer Körper war voll von Scham."
(нім. Я мав відчуття, ніби серце застрягло в горлі… Коліна тремтіли, і все тіло було сповнене сорому.)
Шукав відчуття: хіть, приниження, насолоду.
Треба намертво увійти у Володю.
Відповідь вийшла сухою:
"Краще. Та це не повість. Це оповідання, як розтягнута шмаркля.
Текст має різати, як скло."
ЖОВТЕНЬ — 2 МІСЯЦІ
Третій зшиток Володі запізнився на тиждень. Володя загруз.
Текст як тухла вода в балії.
Вліпив на перший аркуш великими літерами:
"Ти не брешеш читачу, ти його присипляєш. Огидно."
Підсунув готові сцени:
сварка на тлі спеки, де герой стискає зап’ястя жінки до синців;
діалог, у якому кожне слово пастка;
ранок після, коли вона жахається вийти від страху і болю.
Володі написав:
"Візьми. Не переписуй. Встав, де моторошно."
Вночі Симон чкурнув до бібліотеки.