Старий бовдур. Всю революцію то в Гельсінгфорсі, то в селі. Ні до чого.
А я? Поза політикою. Пишу дрібноту. Сяке-таке. Живу в гостях, щоб не знайшли.
Ми що ті школярі за партою.
Стіл довгий. Господар в торці. Обидва праворуч. Спершу я. Далі він.
Лікер м’ятний. Харлампійович привіз звідти. Кидаємо лід у келихи.
Холодить. Тягну в себе.
Ще якась риба.
Посеред пиття.
Чикаленко гикає.
— Мої хороші! Втомила вас влада! Війна клята.
А поїхали на “Чайку”? До Тараса на могилу. Жінок порадуєте.
[Прим. “Чайка” — яхта Чикаленка на Дніпрі, пришвартована під Каневом].
Я зараз без посади.
Зайнятися нема чим. Розу не хочу. Оленка — цицьката лялька без мізків.
Чикаленко виходить кудись.
Симон подається торсом до мене.
— Володю. Нарешті. Піднімемося до Тараса. На верхівку!
(Рукою під столом. Кулак. Два пальці, вказівний і середній, буквою Л. Ніжки. Зображає підйом на Тарасову гору. Від коліна “крокує” по стегну вверх.)
Пальці вже на самому моєму “Тарасі”. Підстрибнули.
— Неймовірно буде!
Різко переходить на шепіт.
Дим у вухо. Гаряче.
— А потім. В каюті. Твоя мрія, Володю! Підглядатимеш! Я з твоєю Розою. Все для тебе, кращого друга.
Мене і нудить, і водночас добре.
Непогана ідея.
Уявив.
Хочу.
Вже щось задумав, сука.
Вертається Чикаленко.
Його Олі, коханки, сьогодні в домі нема. Взяв би.
Симон рівний, спокійний.
Вправляє свої нудотні окулярчики.
Посміхається:
— Не годиться, Євгене Харлампійовичу, з жінками їхати. Всю культурну роботу зламають своїм коханням. А треба працювати.
(Сумно зітхає. Я майже повірив).
— Ми в земстві якраз хотіли могилу Кобзаря впорядкувати. Прикинемо, обдивимося. Давайте чоловічим гуртом. Василя візьму.
Зиркає на мене. Пика серйозна. Владика земств.
Світоч культури.
Чикаленко киває. Телепень.
— А хто ще буде? — питає Симон, ковтає лікер, наче йому байдуже.
— Тільки свої, — запевняє Харлампійович, підгризаючи рибу.
(Пауза)
— Микиту позвав. Значить, без баб. Скажу йому.
Харлампійович поплив усмішкою: уявив собі суворе чоловіче братерство.
Земства. Шевченко. Василь. Микита.
Ниє десь у шлунку.
> ПРИМІТКА. Схильність В. Винниченка до вуайєризму зафіксована ним самим. Згадується у главі «Роза + Володя» в контексті спостережень за Розою з іншими чоловіками. В процесі Винниченко особливо цікавився чоловічою фізіологією, пояснюючи це «творчими цілями, для натхнення».
I. ЯХТА
0. ДОРОГА
Встали затемна. Їхати довго.
Перед виїздом Чикаленко гукнув:
— Симоне, ти поведеш.
Симон коротко кивнув, сів за кермо й завів мотор. Benz рушив, викидаючи за собою клуби пилу.
Спереду господар. Позаду Володя з Василем. Автівка гуркотіла нічною дорогою.
Симон раптом, наче між іншим:
— А що будемо їсти?
— Та вже готується, — сонно пробубонів Чикаленко. — На кухні…
Клюнув носом і засопів. Василь теж задрімав.
Симон тримав кермо обома руками, мовчки, рівно. Періодично випускав дим у вікно.
Мав плани на сьогодні.
Володя відчув. Пам’ять різонула. Грудень. Відповідь на ультиматум росіян. Тоді Симон влаштував цілу виставу. Сон рукою зняло. Володя подався вперед:
— Балерина, я вже тут. Що за блядський цирк буде цього разу?
Симон не озирнувся. Лише міцніше стиснув пальці на кермі. Машина мчала. Мотор різав нічну тишу.
Микита мав з’явитися під вечір.
«Чайка» стояла пришвартована до берега, перебудована під дачу. Невеликий човен із двома рівнями.
Прямо під схилом гори.
Серед зелені, у затінку верб, пришвартована попід горою. Дніпро вивернувся, повен сонця, повільно тяг свої води. Вечорами на палубу лягала прохолода, туман піднімався з річки й розчинявся в темно-зелених схилах. Звідси видно було Тарасову могилу — мов тінь, мов знак, що завжди поруч.
Вгорі палуба. Дерев’яна, з лавами й ротанговими кріслами. Можна було зібратися, співати, курити, дивитися на Дніпро й Тарасову гору. Якщо виносили стіл, можна було святкувати.
Внизу нутро. Тісний коридор, крихітна кухня. Але готувати можна. Далі каюти: чотири зовсім одномісні, з вузьким ліжком і тумбочкою; й одна більша, двомісна. Для молодят і кохання.
Приїхали.
Господар показує, хто де.
Харлампійович сам.
Симона з Василем у ширшу, двомісну.
Замість кохання — обговорення земських справ.
Володя і Микита в окремих маленьких каютах.
1. ВАСИЛЬ (Королів-Старий)
Кинули валізи по каютах. Кошики з харчами й приборами вже чекали. Прихопили.
Рушили. Маленька строката компанія в вишиванках. Кілька місцевих з ними.
Хочуть помолитися за державу біля Тараса разом з Петлюрою, захисником України.