Перший келих.
Витягає з кишені маленьку пастилу.
— Під язик. Буде солодше.
Вона сміється невпевнено, але слухається. Пастила всотується.
Вино справді йде м’якше.
Другий келих.
Очі блиснули.
Усмішка вже без ясності.
Симон спокійно чекає. Ще ковток.
Третій келих.
За несподіване кохання.
Голова її трохи схилилася, голос потоншав.
Він зробив крок ближче, рука лише торкнулася талії.
— Ще ковток. За кохання.
Вона випила, погляд на нього.
— Сідай.
Він сказав коротко, і вона сама сіла на край столу.
Рівно, без хитань.
Стягла з себе панталони.
Сама розвела коліна.
Раз. Симон обперся на стіл.
Два. Нахилився трохи, долоня між її стегон.
Три. Пальцями всередину.
Чотири. Короткий рух: вздовж—всередину—трохи зігнути.
Перевірка.
Є.
Тиша. Її видих. Глибоко з грудей.
Зітхнула. Голову йому на плече:
— То… вже до вас?
Симон, коротко:
— Зачекай трохи, мила.
Витяг пальці.
Вона сама зіскочила зі столу.
Поставив поперед себе вазою.
Панталони на підлозі. Ногою за шафу.
Прихопив. Лівою за талію.
Правою за стегна.
Зверху по спідниці.
— Ходімо, квіточко, — коротко.
Рушили.
Сходи риплять.
Вона трохи хитається.
Він тримає. Падати не можна.
По дверях коліном. Прочинилися.
На палубі все по-старому: голоси, дим і лампи.
Поставив жінку біля свого стільця.
Зараз, кицю, зараз.
Всі на місці. В тому ж складі.
У Симона відлягло. Трохи.
До Микити, тихо:
— Дякую. Не впустив скарб.
Володіні очі чорніші за онікс.
Каламутні.
Микита подбав.
Володя при тямі, не втік. На ногах тримається.
Симон до Володі, порухом голови:
— Сюди.
Володя підвівся. Як за нитку смикнули. Відчув себе потрібним.
Нарешті його покликали.
На подив нормально тримався.
Кухарка біля Симона, хитка, сперлася на стілець. В очікуванні.
Володя підійшов. Сам.
Треба ближче. Симон притяг.
Обійняв.
Ще ближче.
Притис. До себе. За пояс.
Ще ближче.
Володя не пручався.
Долонею вниз, до ременя.
Перевірка.
По тканині зовні.
Нічого певного. Так діла не буде.
Ех, Володя-Володя… Де ж твоя “сонячна машина”?
А час спливає.
Треба всередину. Під ремінь.
Негайно.
Що там? Живий “Тарас”?
Володя не чекав. Такого підступу.
Електричний розряд по тілу.
Ще один.
Був не готовий?
Раз
Раз
Раз
Тужче.
Уже. Готовий. Дуже.
Рука Симона знає свою справу.
Володі у вухо:
— Бери її. Вперед.
Кухарку ближче. Треба, щоб зійшлися.
М'які перса в чоловічі груди.
Його рука їй на сідниці.
Її голову — на нього.
Йому — поштовх між сідниць.
Action!
Дві ляльки. Заведені. Накручені. Механіка.
Штовхнув обох до сходів.
Нарешті, сів в крісло.
Видихнув.
— Геть звідси. Злягайтеся. — його голос навіть не піднявся, він звучав як наказ, що вже виконується.
Рівно, не озираючись:
— Микито. Зроби так, щоб ці закохані дісталися до свого гніздечка.
5. МИКИТА
Микита зійшов униз: хліба шматок узяти, ковбаси. Він голодний з дороги, не їв, не пив. Тверезий. Як і Симон.
На палубі двоє. Симон і Павло.
Молодик хитався на лавці від вина й хвилювання.
Симон підійшов ззаду й ніжно обійняв Павла, так обережно, що той завмер. Пальці ковзнули за комір, витягли ланцюжок.
Симон тримав його за хрестик, нахилився, дивився просто в очі.
— Ти готовий завтра сісти ЗА НЬОГО?
Павло кліпнув, розгубився. І, мов останній дурень, прошепотів:
— За кого?..
Симон ще з першого погляду зрозумів: не дозрів. Ні до жертви, ні до боротьби. А тепер упевнився остаточно.
— В каюту, все. Лягай.
Відпустив хрестика. Трохи штовхнув між лопаток.
Не йде. Закляк.
Симон дивиться.
Хлопець завис.
І зненацька видає:
— А ви… а ми…втрьох же не помістимося…
Симон на мить отерп.
Порожнє цебро замість мізків.
Так по-дурному.
Симон йому про жертовність і відповідальність, а цей про хотілки в ліжку.
Симон криво посміхнувся.
— Краще мовчи. Іди.
Нарешті. Зник. Дурень. Тебе ж сюди взагалі не для ліжка везли.
******
Микита повернувся знизу.
Сів поруч на лаву, випростав ноги, глянув на Симона.
Нічна ріка, зірки на воді. Лампа тьмяно світить, хлюпіт води. Двоє тверезих. Тих, що все розуміють.
— Як наші справи? Рухаємося? — Симон спитав, ніби між іншим, пускаючи дим убік.
— Все за планом, — відказав Микита, на диво серйозний. — Навіть краще, ніж розраховували.
— Завтра все буде не те, що тобі здаватиметься. Май на увазі. Я з тобою. Ще раз. Запам’ятай це.
Микита кивнув, але не втримався від кривої усмішки: