Вже почало набрякати в точках ударів.
Мішок.
Груші.
— Я ж казав… привіз. Паровозом. Для нас. З мого Бахмуту, — прошепотів.
Виглядало дурнувато.
Наче школярський жест.
Але ж він і був.
Тільки ж закінчив гімназію.
Це й була вся їхня дружба і юність.
******
Розклали груші на ящиках.
Симон заліз на фанеру.
Микита похитав головою.
Сама думка про сидіння різала болем.
Притулився до стіни, тримаючи грушу в долоні, наче доказ, що ще може щось тримати.
Гризли, сік ліз по долонях, капав на підборіддя.
Смішно, безтурботно.
Симон раптом засміявся.
Вперше після всього.
Сміх розчинявся в цьому повному хаосі і несправедливості.
Груша стала символом.
Їх уже втягнули у бруд, у темні справи, у біль.
Але вони ще були діти.
Ще живі.
Трималися один за одного.
V. F#CKING GENIUS
Володя, 20 р.
Єлисаветград, 1900
(Після відправки повісті Чикаленку)
Володя знав: Бог дав йому тіло. Середній зріст, міцна “натура, як у того тура” (*цитата В.Винниченка про себе).
Обличчя окреслене. Виразні вилиці. Темні живі очі. Волосся жорстке, непокірне. Підстрижене, стояло дибки. Відросле лягало як треба, без зусиль.
Але найбільше — руки.
Не лопата, не мужицька лапа, а чоловіча, мужня, але водночас майже художницька кисть.
З-під білого манжета вибивався темний пушок, заходив трохи на долоню, і з годинником на браслеті це вабило погляд. Він це бачив.
На всіх фото завжди руки.
Бог ніби вручив йому ключі до бажань.
Йому було, чим.
Володя не мав сильно з ким порівняти, але від жінок, яких брав, зрозумів, що все добре.
Хотілося постійно.
Але в 1900, в свої 20, він був сам.
Тільки зошити, книжки, рука.
Ще одне.
Фізіологія Володі працювала так, що міг гнати без кінця. Годину, дві — як машина. Але фініш приходив тільки тоді, коли в голові виринав S. Інакше марно.
Хоч з ким, хоч як.
Без S годинами. З ним миттєво.
І що головне, S це знав.
Володя йому сам це повідав.
В такій тривалості були переваги. Але треба було вчитися з цим жити.
Володя ще не вмів це приховати.
Потрібен був час.
І практика.
Парадокс: сила від Бога, але ключ до неї в руках S.
Недавно він хотів бути художником-імпресіоністом. Але S показав, що його картини нічого не варті. Водночас дав інший шлях.
Тепер він прагнув стати письменником. Знову з S.
Інакше не виходило.
Разом склали першу повість. Назвали її “Краса і сила”.
Навесні він відіслав повість Чикаленкові. Чекав. Уявляв, як той буде вражений. Але відповідь не прийшла. Ні слова. Глуха тиша.
Камінь у грудях. Мабуть, текст мертвий. Нікому не потрібний. І він, Володя, нездара.
Життя шкереберть.
Все скінчено, хоча йому тільки двадцять. Накласти на себе руки.
Нащо таке життя?
Вступ до університету не радував. Київ — це просто місце, де можна сховатися від батьків.
Вивернув це у листі до S. Довго. Детально. Бо кому ще, як не хлопцю-незнайомцю, який все про нього знає.
Міг лежати в своїй остогидлій кімнаті цілими днями.
Книжки, зошити, вікно навстіж.
Стукіт.
Листоноша.
Конверт.
Лист від S.
Володя провів пальцями по паперу. Підніс до носа.
Вкотре намагався вхопити запах.
Того, кого він не бачив.
S як завжди. Жорсткий, холодний, насмішкуватий. Хрестові T.
Слова — що ті леза:
> “Ти геній. Просто ще не оцінили.
Віднови жагу через хіть.
Pur’ art: нічого не цурайся.
Не стримуйся.
І пиши мені.
Докладно.
Про кожного.
Це тобі і ліки, і матеріал для письма.”
Шок.
S пропонує таке брудне? Знущання.
Але ж це їхня гра.
“Ти ведеш, я ловлю”.
Виклик.
Якщо Володя відмовиться, всьому кінець.
S став сенсом його життя.
Написав відповідь: згода.
Полтава, головпошта.
До запиту.
А тоді дійшло:
тепер S буде не лише в його уяві й оргазмах.
Він поселиться й у його текстах.
Пастка замкнулася.
> ПРИМІТКА. Історія великого письменника почалася із помітки в лікарській карті.
Про видатні “специфічні” дані, виявлені при огляді.
Микола якраз вишукував таких хлопців. З освітою, зовнішністю і такими “даними”.
WONDER WOMAN
Липень 1918
День до ув'язнення.
“Замок лікаря”. Маловолодимирська, 60. (Зараз Гончара).
Квартира Симона.
Літо душило.
Розпечена кухня. Глуха тиша.
Оля сиділа на стільці, зануривши ноги в тазик із льодом.
Без сукні.
В сподньому. І те липло.
В їхньому будинку є цілий блок з замороженою водою. На літо його запускали.
Від руху пальцями крижинки стукалися, а вода хлюпала.
Двері рипнули.
Чоловік.
Мовчки підійшов і став на коліна.
Нахилився. Занурив голову просто в холодну воду. Лід задзвенів, бризки розсипались на підлогу.