Выбрать главу

— Не facetem. Цілим, kurwa mać, отаманом.

Нахилилася. Поцілувала. В плечі.

Ліве. Праве.

Взяла його як завжди, охопила руками і ротом. Симон заплющив очі від задоволення.

I. DO ODWAŻNYCH ŚWIAT NALEŻY

* Відважним належить світ

27 липня 1918. Київ. Велика зала Сільськогосподарського товариства (т. зв. Централ)

Київ, Хрещатик, будівля зруйнована.

Літо душило.

Гаряче повітря текло по спинах. З відчинених вікон тягло пилом і сонячним жаром. У перших рядах чоловіки нервово курили. Жінки махали хустинками.

Симон вийшов за трибуну, зал мов піднявся за ним.

Вишиванка з червоними, немов кривавими, квітами, як прапор. Чуб зачесаний, але пасмо вперто падало на лоба. Він не відкидав його. Як знак непокори.

Руки лягли на край трибуни. Мить тиші. Навіть муха, що кружляла біля люстри, зупинилася.

— Як казав Фрідріх Райффайзен: “Те, що одному не під силу, багато можуть зробити”.

Голос був низький, рівний.

— Ми мусимо витягнути наше діло з трясовини. Землі тих, хто досі бачить себе громадянином Росії, мають належати Україні. Не чужинцям. Нам.

Зал загув. Хтось зааплодував, жінки змахнули сльози.

В кутку, розвалений при зброї, сидів Микита Шаповал, посміхався криво. Курив. Поруч Микола Міхновський. Стежив уважно, не кліпав, оцінював кожне слово. Шаповал підсунувся і щось тому зашепотів.

Симон говорив далі, простими фразами, які лягали важко й точно:

— Це не війна проти власності. Не війна проти господаря. Це боротьба за справедливість. І я вам кажу, ми повернемо собі право на цю землю, навіть якщо доведеться віддати останнє.

Двері відчинилися.

В зал увійшла варта.

Шум вщух. Вони йшли до трибуни.

Симон не відступив.

— Я казав, і скажу ще раз: ми повернемось. І ви ще почуєте мене. — Голос гримів так, що жандарми мусили дочекатися паузи.

Взяли його під руки, клацнули кайданки. Симон не пручався.

Відійшов від трибуни.

Крок за кроком, ніби йшов у процесії.

Жінки в залі плакали.

Чоловіки мовчали.

Дехто стискав кулаки, дехто опускав очі. Хтось хрестився.

Симон. Як святеник. Міфотворець.

******

У кабінеті Гетьмана

Того ж дня по вечері Скоропадський отримав зведення.

Поглянув, зморщив чоло, гидливо кинув папір на стіл.

— Хотел посадить политика, — сказав тихо, зло. — А получил святого.

******

У пресі

Наступного дня газети рясніли заголовками.

«Петлюра закликає проти приватної власності!»

«Виступ про землю — соціалістичний заколот?»

«Петлюра хоче скасувати поміщицькі права!»

Газети ревли хором.

Кожна свій тон.

Хтось — фанатик.

Хтось — мученик.

Але ім’я завжди одне.

Петлюра.

Міф уже працював.

> ПРИМІТКА 1.

Фрідріх Вільгельм Райффайзен (1818 – 1888) — нім. бургомістр і піонер кооперативного руху. На його честь були названі кілька систем кредитних спілок і кооперативних банків; автор ідеї сільських кредитних кас.

> ПРИМІТКА 2.

Центр. Укр. С/Г Кооперативний Союз (Централ) — засн. у Києві в січні 1918 року з метою об'єднувати с/г товариства і кооперативи, організовувати постачання знаряддя, машин, та організовано вести збут с/г продуктів.

М. Шаповал був в складі керівництва. Централ ліквідований з окупацією України совками.

II. JAK RYBA NA WĘDCE

* Як риба на вудці

Липки, перехр. Інститутської/Левашовської (зараз Шовковична)

№ 18-20/8.

Резиденція Гетьмана П. Скоропадського.

У палаці чорна жалоба. Малий син Гетьмана помер, Павло Павлович. Було три роки. Тільки ж недавно поселилися. І трагедія.

Жінка в траурі. Діти в траурі.

Чорні шовкові стрічки трояндами на лацканах.

Тиша в коридорах нестерпно гула, випікала саме нутро.

Скоропадський носив цей біль без слів.

Мусив пережити.

Підписувати укази, давати розпорядження, тримати державу.

Він виконував обіцянки:

легалізував Стрілецтво, зустрічався з Євгеном;

підписав закон про 8-годинний робочий день, щоб як в передових європейських державах;

заснував Національну бібліотеку. Бо культура важлива.

У дипломатії був гучний успіх: місія на Дону принесла взаємне визнання. Для молодої держави це був прорив, один із небагатьох реальних міжнародних кроків. Місія. На чолі з Максимом. Славінським.

Здавалося б, перемоги.

Але в кожній з них Гетьман бачив тінь Петлюри.

Славінський… він добре знав, із ким той жив у Петербурзі. Надто тісно. Надто довго. Глухо пов’язаний із Симоном. Навіть зараз, коли дипломат вів переговори від імені Української Держави, Павлу ввижалося: десь там з-за спини Максима виглядає Симон.

Він гнав ці думки.

Але вони раз по раз верталися.

І тут ще преса.

Щойно того заарештували, ім’я Петлюри не сходило зі шпальт.