— Шо-шо? — не второпав той.
— Ну, звісно, цього у військових академіях не вчать. Так от — оту саму Європу ми всю захопили, бо керувалися саме ним. А якби слухалися твоїх військових мап, — підкреслено натиснув він, — то би й досі товклися в мюнхенських пивницях.
Це був вивірений хід — справжню свою мету він завжди маскував під містику.
Гудеріан пожбурив у куток маршальський жезл і стрімко вибіг з кабінету.
Коли ж захопив Полтаву, то був іще неприємніше здивований, коли його відсторонили спецвійська «Аненербе», що почали прочісувати місто, кинувши всі зусилля на пошуки якогось там Шагрея-Кондратюка, а знайшли лише звістку, що той іще до війни відбув у Москву.
І знову, вдруге, Гудеріана завернули на Москву, і знову сталеві гусениці місили ту ж саму твань і просувалися, гублячи траки, аж доки досягли околиці ненависної столиці. Тих саме вулиць, що були зазначені в «Аненербе», отож воно перехопило командування й наказало іменем фюрера фільтрувати адреси, а потім плюнуть на ту Москву.
Ну? І пертися назад до Смоленська, бо бач, прийшла натирка, що того таки Шагрея-Кондратюка були раніше погнали туди з добровільним ополченням, тобто на убій.
Танкісти змушені були прочісувати смоленських військовополонених, і що? Знайшовши, отримали подяку? Дзузьки, її всю перебрала на себе «Аненербе».
А що дісталося Гудеріанові? Лише новий наказ:
— Усе, к бісу ту Росію, скорочуємо фронти, зосередившись на головному.
— На головному якому? — наважився Гудеріан.
— На провидінні, — почув у відповідь.
Під час сексу Єва Браун вловила в коханцеві якесь занепокоєння.
— Що таке? — урвала фрикції.
— Біда, Євуню, — почула у відповідь.
— Адольф щось пронюхав? — насторожила вульву.
— Якби пронюхав, нас би тут уже не було. Гірше. Сьогодні стоматологи почали геть переробляти мої зуби.
— Навіщо?
— За гітлеровим взірцем.
— Що це значить? — запитала вона, хоча та ж сама здогадка тривожила і її, лише не набула поки конкретної форми.
Річ у тім, що вона таки набачила на власні очі оту льот-чицю-випробовувачку. Еге, нічогенька, лише от біда — кап-у-кап схожа на саму Єву Браун.
Коханці мовчки перезирнулися, бо та правда, яка була постала, не потребувала слів.
Запанувала така тиша між ними, що навіть сюди, у підземелля, долинуло гудіння далеких фронтів.
Отож, дочекавшись, коли Адік наїсться венегетаріан-ського вінегрету і знову подасться в «майстерню», Єва заходилася нишпорити по кутках. І що? Під килимом надибала конверта з дивовижним на перший погляд акварельним малюнком: зображенням розвинутого атлета, на якому було незграбно накреслено сферу з кубом посередині, куди вмальовано в центрі ще й піраміду.
— То ось воно що, — вуста імперської анаконди помертвіли, — так ось воно що: кубатура сфери з пірамідальні-стю, — просичала вона.
І тут бункерами прокотилася новина: фюрер наказав затопити метрополітен разом із його невинними мешканцями...
Отож миттєво вдалися до дій: вона грайливо заманювала до схорону фюрерових двійників, а коханець спритно катрупив їх ціанідом і браунінгом, складуючи в тумбочки; кожному перевіряли зуби і виявлялося, що вони відповідно підпиляні. Так тривало, аж доки не надибали не-пиляного, тобто вгоцали справжнього вождя.
Тут саме з криком: «Адюсіку, де ти? Все вже готове! Чому ти не сідаєш у мій літак? Він уже на старті, тікаймо в Аргентину, любий!» — заскочила юна пілотеса і тут же заробила з браунінга — ще ніколи імперській валькірії Єві Браун не було так приємно вистрілити, а особливо — запхати щось у тумбочку.
На вождя ж задля вірогідності нап’яли цупкі церовані панчохи, у кишені віднайшли таємні ключі од «майстерні» і вже було рушили туди, як Єва раптово спинилася:
— Ні, не так. Ще дещо слід зробити, довго ж я терпіла, і ось терпець урвався.
Було викликано Бормана з Мюллером і державцями урочисто складено акт сатисфакції, за яким Єву Браун й Адольфа Гітлера офіційно проголошено чоловіком і дружиною, випито шампанського й розбито фужери, після чого всіх попрощано, а потім переконано, що у коридорах все дременуто, мов щурями з тонучого корабля, рушено до «майстерні», де на них сподівалося бути чекано чим завгодно, лише не цим:
...клепаним із лискучої платини механізмом, дивним, бо у формі велетенської літаючої макітри, тобто перекинутої догори Чаші Грааля, себто досконалим техно-магіч-ним апаратом. Доки вони отетеріло намагалися збагнуть осягнуте, як горішній люк відкрився, й звідтам виткнувся чоловік у пілотському шоломі та товстих авіаційних окулярах: