Тут він зачув тихі кроки й заплющив очі, очікуючи на удар, однак нечутна чиясь хода обійшла навколо і зупинилася перед нього. Сіртахарукітанудзе розклепив очі. Краще б він цього не робив. Перед ним, тамуючи в вусах посмішку, стояв той же самий Сталін, лише без дірки в кітелі.
— Шчьо, кацо, ті здивований? — оголив свій специфічний погляд, якого б не кожна гюрза витримала.
— Ти, ти... — не знаходив іншого слова старий більшо-вик-іскрівець.
— Так, я, — притупнув кавказьким чоботом відвідувач. — А ті ж як гадав? Ті хіба газет не чітаєш? Там жє скрізь написано, шьчо я вічьноживий. А ті не вірив?
— Ти порушник, — шепотів Сіртахарукітанудзе, — ти одійшов од ідеалів Леніна.
— Членіна, — була відповідь. — Ті ж сам переконався, шьчо я вічьножівіший за нього, еге?
Вождь одхилив тулуба на стіл, насолоджуючись. Так, це вже третій пробний дослідний теракт, який пройшов більш аніж успішно.
Ягода був правий, ідея з запровадженням двійників виявилася успішнішою, принаймні за давню ідею зі сталевими захисними жилетами.
Це була епоха, коли чомусь раптом припинилися арешти анекдотників. Адже талант імітувати вождя всіх народів — якість природна, отож гріх було сполохнути неви-явлені таланти, серед яких і одбиралися претенденти на роль сталінських подвійників.
А вже далі все йшло торованим шляхом — знищення їхнього оточення, опускання у всіх напрямках і відношеннях, конкурс між претендентами на роль глави держави.
Берія несміливо ступив до кабінету, несучи пухкі звіти про терористичні акції. Сталін, як завжди, зволікав, удавав, що працює, потім іще довше набивав свою люльку.
— Лярвєнтій Падлович? — підвів він нарешті очі. — Шлюхай, а ти не сердишся, шьчьо я тебе так називаю?
— Ви ж мовознавець, — була скромна відповідь.
— Признайся: а як ті війшов на це кляте кубло змовників?
— Дуже просто, колі я довідався, шьчо в Кутаїсі старий пердун ленінського призиву Сіртахарукітанудзе погано про вас проговорився, й це чули Обдуладзе, Янукідзе, Сір-такішвілі, Ціахурукіртадзе, я одразу вирішів, шьчо там шьчьось затівається, ну й закинув туди пробну акцію.
— А шьчо він говорів про мене, ленінець? — Сталін ховав за тютюновим димом погляд, аби лишній раз не ляк-нути Лаврентія.
— Я не зможу цього повторити.
— Ну, я дужє прошю тебе, — найніжніше протягнув вождь.
Берія не любив таких драстичних моментів, тому витягнув зі стосу заздалегідь заготованого папірця, неначе розжареного на вогні, й поклав на стіл, одсмикнувши обпечені пальці.
Сталін покрутив очима, пробігши рядки.
— «Недоучка»... Вах! «Інтриган» — і це все?
— Досить. Він бі не наважівся таке говоріти отак про Вас, якьбі вже не мав готового якогось плану, так подумав я собі. Й перевірка підтвердилась.
Сталін замріяно розглядав пасмо диму.
— От ти скажі, — нарешті вимовив він, — а чі нема небезпеки, шьчо хтось із цих мене, із моїх двійників віддасть свій власний наказ і перехопіть владу?
Берія виструнчився:
— Не віддасть, не встигне.
— Чьому?
— Я весь час буду контролювать накази.
— А як ті вгадаєш, шьчо то віддаю наказ не я, а дублер?
— Бо я створив усіх їх, а не вас.
Йому давно пекло, що не він автор ідеї двійників, а колишній Ягода. Правда, ще й до Ягоди в різних країнах вдавалися до дублерів, однак не з метою зондування навколишніх ситуацій, а навпаки — щоб створити їх, як от було кілька Распутіних, котрі скандалили по всій Москві, підриваючи репутацію царської сім’ї. Вороги російського престолу з метою дискредитації оного випускали на вулиці цілі сонмища Распутіних, які показово бешкетували й блудили на очах громадян.
— От скажі, — знову згадав про люльку вождь, — де найбільше претендентів на мене, на роль мене?
— На Україні, — зізнався той.
— Чьому так?
— Народ там артистичний, — сказав, аби не сказати «заляканий».
Тут траплялися й проколи — наприклад, багато хто з ев-реїв потребував додаткової хірургічної операції з відновленням, пришиванням назад крайньої плоті — й тут Бе-рія чимало попомучився, бо й досі не встановив: а, може, й сам Сталін обрізаний? От біда, скільки було зайвої мороки.
«Нічього, — якось заспокоїв він себе, — як треба буде, шьче раз обрізаємо. Й знову пришиємо, не біда».