Коли ще Ягода добудував-таки Волго-Донський канал (правда, той виявився замілкий для бойових кораблів, але!), над ворітьми до нього поставив собі тридцятиметровий пам’ятник. Коли виміряли, то виявилося, що на півтора метри вищий, ніж усі монументи Сталінові... Це насторожило вождя, й коли Ягода вкотре поїхав на Германію лікуватися од гомосексуалізму, було запроваджено в коло друзів і родичів — кого? Подвійника Ягоди, і він там хутко виявив, що Ягода насправді — Єнон Гершович Ієгуда! Не випадково ж тоді на Сталіна було скоєно шість замахів, із яких два невдалих; словом, коли нарком Ягода повернувся на Батьківщину — то зник разом зі своїм педе-растизмом.
Берія сидів по той бік напівпрозорого дзеркала й щиро спостерігав, як учиняє любощі вождь усіх народів — той робив це завжди не скидаючи чобіт. Лише Берія знав, чому — і не через зрослі в копито пальці ніг, а тому, що чоботи містили всередині чотирнадцятисантиметрові приховані каблуки, з якими зріст вождя сягав одного метра шістдесяти двох сантиметрів. Батько всіх народів саме дійшов висновку, що шестеро рук і шестеро ніг навколо хвилюють не згірш, аніж патентовані збуджуючі еліксири. Коханка ж за інструкцією починала обгортати обертово, вождь не міг вже стримувати насолоди, а як ти це втримаєш, коли насувається подовжена тривала полюція?..
— Підглядаєшь? — почув Берія несподівано над самим вухом.
Тіпнувся, звично вхопившись за серце, бо над ним стояв Сталін.
— Ні, контролюю, — виправдовувався Берія, ще раз хапнувся за серце, аби попустило. — Як належіть по інструкції, товаришу Сталін.
— Ну-ну, — пихнув люлькою той і теж замилувався.
Бо тим часом дублер поза дзеркалом пустив хребта посмиком і вмить вдоволено одкинувся на шовк і теж взявся за люльку, набивши туди цигарку «Герцоговина флор», коханка Істоміліна вправно піднесла вогню.
— Ну, і що ти там наконтролював? — Сталін пихнув димом на дзеркало.
— Усе по інструкції, — запевнив той. — Ніяких відхилень.
Несподівано погляд вождя теж став дзеркальний:
— А це — не вона? Не номер перший? — кивнув поза скло.
— Ну що ви, — ще раз сахнувся Берія, про всяк випадок погортав анкети і полегшено пояснив: — Це номерша четверта.
— А де номерша перша? — перекривив його російську мову вождь.
— У бібліотеці, — перевірив той за списком.
— Гляди мені, бо враз опинишся на Колимі. Разом зь нею, — хотів нахмуритися Сталін, але не зміг, бо сьогодні йому спала на думку чудова ідея: «об’єднання».
Лікарі радили стимулюючі напої. Починав він із витяжки сіменних залоз шимпанзе та тянь-шанської настоянки копит коня Пржевальського, одначе гидував, бо вони не наукові. Отож тепер вагався між омолоджувальним елек-сиром Бєхтєрєва та молодильним екстрактом Богомольця, аж нарешті оце вирішив об’єднати їх коктейльово, і вже передбачав насолоду од варіювання пропорцій.
— Ходімо, — сказав вождь, — я тобі шьчьось покажу.
Вони рушили коридором до сусідньої підглядальні, там за потаєнним дзеркалом злягалося двійко інших. Бе-рія нечемно сміявся, бо спершу йому здалося, що то Сталін № 14, однак подивувало, що він із акторкою О. Здивувало, бо вождь уперто уникав публічності; лише коли коханець почав міняти позицію й повернувся до них лицем, Берія з жахом упізнав... себе!
Сталін радів, як дитина, штрикаючи Лаврентія під ребра люлькою. Він добре знав, як уміє Берія прикидатися й тепер радів од непідробності соратника.
Той лякнувся не од побаченого, а тому, що добре пам’ятав долю свого попередника Ягоди, до якого свого часу в оточення теж підпустили двійника і чим усе закінчилося.
...Найбільше його тішило, коли двоє Істоміліних тримали третю й щоб він міг її капчиками ляскати по ніжній сідничці, сказати б, по-батьківському, до рожевого кольору, щоби потім цілувати найніжніші місця.
Благав:
— Ну, пукьни.
Цілуючи, відчув, що вона плаче.
— Ти плачішь, люба?
Та лише схлипнула у відповідь, вказавши оком на капці.
— Алє чьому? Чьому? — здивувався вождь.
— Ти жорстокий. — почув у відповідь.
— Я? — розчулився він. — Я жь прійшьов у цей світ, шьчьоб уберегти вас од справжньої жьостокосьті. — Він звісив з ліжка м’які кавказьські свої чоботи. — Ви бь тут не ніжилися, а голими руками копали в вічьній мерзлоті картоплю, освоюючи цілину в тундрі. Так-так, якьби дорвався до влади Троцький із його клікою.