Безліч персонажів назбирав він, не здогадуючись навіть, що всі вони були перелицьовані під народ сексоти. Навіть сам Ягода не оминав нагоди загримуватися, скажімо, в ремісника і, змінивши інтонацію, навіювати митцеві нові творчі ідеї — письменника навіть не насторожило те, що всі ці співрозмовники неодноразово натякали: а не зле було, щоби хтось написав романяку про Сталіна, бо дуже вже народ спраглий такого художнього твору; і щоб назвати його, приміром, «Батько».
— Ви ж уже «Матір» створили? — міркували всі вони вголос, перехиливши чергову чарку. — То за чим стало?
Робили це так вдало, що буревісник революції не розпізнавав підсадних чекістів, бо був захоплений новою ідеєю — загальним образом простого московського люду, який потроху укладався в текст. А тоді Ягода перейшов до інших натяків: умовив Горького відвідати Соловки, де перебували за ґратами митці, які не бажали творити образ великого вождя. Однак і тут Горький не допетрав натяку. Ба, навіть тоді, коли його син загинув у автомобільній катастрофі — так нічого і не збагнув. Возив Ягода Горького і на Біломорканал, будований теж незгодними. Письменник і тут не здогадався, що в разі відмови він теж опиниться тут.
Правда, бували й інші варіанти: Булгакова всіляко агітували написати п’єсу про молодого вождя, але той упирався, незважаючи навіть на безкоштовний морфій. Дивно, але переконала його обіцянка нової друкувальної портативки та трикімнатної квартири. Дружина дуже на цьому наполягала, та щойно Булгаков сотворив «Батум» — невдалу п’єсу про Сталіна, вона відразу заторохкотіла на той світ од буцімто ниркової хвороби».
...Берія дуже боявся Сталіна, бо був чоловік, якого він боявся ще дужче — особистого начальника вождевої охорони тов. Власюка. Цей страх і змусив міністра діяти, щоб знайти спосіб підставити охоронця.
Ліквідувати Сталіна було дуже непросто, адже всі харчі перевірялися кількома інститутами м’ясо-плодо-овочо-фруктохарчування. Однак якось Сталін необачно подавився тютюновим димом й Берію осінило: хоча тютюн теж ретельно перевірявся на вміст отрут, але ж саму люльку ніхто перевіряти не здогадається? Тому Берія рушив у підвальні фонди конфіскатів і знайшов люльку, геть тотожну. Одначе вождь виявився надто помислимим і ніколи не випускав своєї люльки з рук — ні вдень, ні навіть вночі...
Тоді Берія вдається до останнього ходу: за таємними списками скликає зі своїх запасників живих іще ліка-рів-отруйників:
— Ви думаєте, чи ні? Ви жь розумні люди. Здавалося б, євреї... Тимчасом цей антісіміт вислав усіх вас у Біробіджан, а скоро щє далі зашле. Не чухайтеся, а давайте вжє робити хоч щось!
Вони промаринували підсадну люльку безколірною на смак отрутою й чекали лише слушної нагоди, але її не випадало ну ніяк.
Тоді хижий міністр ГПУ і вдався до підтасовок та приписок: підмінив анкетні формуляри коханок таким робом, аби на постільні пробір-випробування до обер-охоронця Власюка потрапила не п’ята за списком повійниця Істо-міліної, а справжня, перша. Розбурханий пробір-ад’ютант Власюк навіть не зазначив, що вона люто опиралася, навпаки, це лише розпалило його. Якби він тоді, в ліжку, уявив хоч на мить, з ким насправді борюкається, то це б на все життя охолодило його шал.
Бо щойно Сталін довідався від коханки про насильство, Власюка не стало. Його замінив на посаді беріївський ставленик. А що ж Істоміліна? В останню мить вождь передумав розстрілювати і запроторив її, медсестру, на Колиму. Правда, час від часу реабілітував, перевозив назад, до Москви, перевіряв її почуття.
— Ну, як там у Комі АеСеСеР? — допитувався щоразу.
Та зітхала:
— Драга.
— Яка така драга?
— Золотодобувна, — зітхала ще тяжче, подумки вже пакуючи речі до нового заслання.
Що дало змогу підсунути в оточення вождя декого з лікарів-отруйників? Хоч Сталін мав на кожному графинчикові по замочку, однак хто тепер міг контролювати пропорцію суміші еліксиру та екстракту? А особливо, кількість рідини? Адже без Істоміліної секс давався вождеві важко, тут ніяка повійниця-подвійниця не змогла ввести його в постільну оману; наука ще була безсила підробити таємні інтимні відчуття слизистих кінцівок. Отож старіючий Сталін подвоював і потроював стимулятори. Тим паче, вже не було поруч пильного ока Власюко-вого, щоб захистити од безконтрольності... От як жадібність фраєра губить: на тобі ще один інсульт, цього разу вже останній.