Єдиного, кого він тут поважав, це був двірник Федір, і не тому, що підмітав ті беники, а тому що був оригінал, носив справжні армійські чоботи.
У дверях балкона з’явилася омріяна постать — Тетяна, одвернувшись, із чимось маніпулювала за пазухою. Колись старий наштовхнувся на неї випадково — бінокль тоді явив чудо: жінка геть не опиралася, коли Федір спускав з неї труси, проте гнівно брикалася, коли намагався зняти ліфчик.
«Подвійні стандарти», — подумав дід, тобто не встиг подумати, як зненацька здобув міцне збудження, якого не спізнавав із часів вступу в пенсійний вік... Бо коли жінка скидала через голову шовкову комбінацію, з волосся їй злетів вихор статичних іскор і бінокль побільшив, як вони затріщали. Додати бурхливий натиск двірника, теж дуже наближеного морськими лінзами, а також повну відсутність власного порнографічного досвіду, до того ж тут надто посиленого окуляром, то ж не диво, що він вдався до давнього армійського перевіреного засобу — ще й досяг фінішу значно раніше, ніж його візаві.
Потім знеможено сидів, оглядаючи заляпаний бінокль, і дивувався, як слабо, виявляється, знає сам себе.
Петра Сергійовича не раз жахали ці спостереження, бо вони тривали чи не щодня; дійшов до того, що почав їх проклинати, а особливо себе, доведеного власноруч до цілковитого виснаження, адже щоразу не був готовий протидіяти побаченому, бо чомусь умить вимикалася логіка, а не інстинкти, було щось таке, з чим старий солдат досі не стикався.
Лише на якийсь час коханці дали йому перепочинок, це коли Тетяна з’явилася за шибками геть перебинтована, чим приголомшила спостерігача. Він злякався, яка ж то може бути тяжка недуга? Однак Федір не припиняв, лише трохи поскромнішав, і то, головним чином ззаду, чого Петро Сергійович, як людина старого гарту, особисто не схвалював.
«Чого вона його не відштовхне, безсердечного?» — гнівався він й одкидав свого старого побратима, восьмикратного бінокля. Бо двірникові було приємно, як Тетяна соромиться, навпаки, йому подобався дуже довгий бюст, бо його можна було цілувати, дотягнувшись із будь-якої позиції.
Страшне було те, що поспілкуватися про побачене ветеран не міг ні з ким...
«Молодьож!»
Не знав чоловік, що саме тут вирішувалася найголовніша проблема нещасної жінки, адже все життя вона не здатна була накопичити коштів на пластичну операцію — йшлося про корекцію грудей, вкоротити які не існувало змоги. Байдужий до цих проблем Федір і так раював, хоча час від часу його, правда, непокоїли спорадичні спроби Тані лишати на собі ліфчика, однак додаткова склянка горілки хутко вгамовувала ці поривання. Та жінку гнітила цілковита естетична байдужість двірника. Так тривало доти, доки вона нарешті висловилася відкритим тестом.
— Така мєлоч? — щиро здивувався Федір. — Так ето, ми її врегуліруєм. Тут один хороший знайомий мент, між іншим, слєдователь, навів мене на халтуру до хорошого хірурга. Ампутіруєм, — тут він перехопив зляканий погляд, — но не до кінця.
Тетяна на це гірко всміхнулася, бо знала добре про двірникові фінансові статки, її не раз дивувала безмірна Федорова наївність. Жінка не здогадувалась, що якось він встановлював сантехніку хірургові, який подивував, виявившись хірургом пластичним.
— Як це можна тратить спеціалістів і дороге обладнання на такі хірургічні глупості, коли в нас тисячі людей страждають на відсутність навхір медичного обслуговування?
І хоч як той професор намагався довести Федорові, що моральні страждання людей через фізичні вади часто бувають набагато дужчі за будь-які хвороби, той однак не повірив.
— То скільки це треба встановити йому сантехніки, щоб оплатить операцію? — розридалась Тетяна.
— Не знаю, — насупився той, — но поговорить же можна?
Він довгенько чатував на професора, лякаючи медперсонал своїми чобітьми, але розмова таки відбулася.
— Танюхо! — влетів він до так швидко, що Алла ледь встигла прослизнути до криївки. — Тань, зобирайся, ми завтра лягаїм на опирацію!
— Яку таку операцію? — тьохнуло серце.
— Вкорочувать циці будем, — вигукнув він так, наче сам робив це не раз. — Я вговорив професоря.
— А гроші? Такі ж операції безплатно не робляться...
— Так, за гроші, но я його вговорив, що він ще й нам должен буде.
Тетяна сіла, хотіла розлютитись, але Федір був такий переконливий, що не дав. Він тричі їй пояснив, що за його кострубатими словами нарешті збагнула: зайва шкіра з грудей дуже ніжна, а особливо целюліт із них, виявляється, є дуже вартісний матеріал на інші косметичні пересадки, тож продавши його під час операції, вона зможе здійснити свою давню мрію!