— Сьоб зрадзувати хотів! Негідник! Видузати її — і зрад-зувати!
Це справляє дію на Вову:
— Негідник! Ти не бажаєш одружуватися з Сонею. Тобі од нас із нею тільки одне й треба!
Соня:
— Так! Професора! Лікувалася б твоя Ніна в простій районній поліклініці.
— Це жорстоко, Соню, — кліпає Толя.
Володимир ніяк не ладен збагнути, виснажує його ця сварка, чи наснажує.
— Вона ж мені все-таки дружина, — хоче поставити крапку Анатолій, — Ніна, кажу.
— С-сцьо? — не встигає докричати вона. Соня.
Вчасно дзвонить телефон.
— Люсю можна?
— Яку ще в біса Люсю? Немає ніякої Люсі! Ще Люсі тут не вистачало, — стогне Толя.
— Де ж ти його, професора, викопав? Все-таки? — наполягає на професорі Вова.
— А коли твоя Оленка хворіла, я теж професора приводив, так ти мене не питав, де, — резюмує Анатолій.
Пауза, вона завжди багатозначніша.
Володя стомлюється:
— Так ти — женишся, чи ні?
— А хто ти тут такий, щоб вмішуватися в особисте життя Соні?
— Я — батько її доньки.
— Ти — тут — ніхто! Ти тут — су-у-у-усід!
— Батько її доньки!
Анатолій мало не бовкнув: «I це теж треба ще довести», мовив:
— От і сиди тихо, займайся донькою. Сусід...
— Усе? Так от: перш, ніж займатися сво-о-єю! донькою, я вам дещо почитаю.
Виймає з-під телевізора учнівський зошит, розгортає, читає:
— «Виведи собаку». «Ти несправедливо покинув Ніну». «Не диркай на масинці». «У мене — гості». «Хто з нею був, окрім мене?». «Жінка — мати моєї дитини». Оце вся ваша програма. До побачення.
Шпурляє їм зошита. Виходить у свою кімнату, за мить звідти починають лунати фортепіанні гами.
Під час музики починаються цілунки Соні та Анатолія.
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «Скільки можна казати тобі, тату! Не принижуйся!»
ГОЛОС ВОЛОДІ: «А ти — не гризи нігтів».
Знову лунає піаніно. Знову Соня й Анатолій починають цілуватися.
ГОЛОС ВОЛОДІ: «Не тисни на педалі».
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «А ти — дивися на ноти, а не на двері». ГОЛОС ВОЛОДІ: «А ти не гризи нігтів».
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «А чому не можна гризти нігтів?» ГОЛОС ВОЛОДІ: «Бо це погано кінчається».
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «Не вірю».
ГОЛОС ВОЛОДІ: «Згадай хоча б Адольфа Гітлера. Той теж гриз».
Знову звучать гами. Соня й Анатолій починають цілуватися.
ГОЛОС ГУЧНОМОВЦЯ: «Не пройшло й п’ятнадцяти хвилин, як...»
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «Тату! Одійди од дверей».
ГОЛОС ВОЛОДІ: «А ти мені — не роби зауважень. От коли я був такий маленький, як ти...»
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «Ти — ніколи не був маленький». ГОЛОС ВОЛОДІ: «Що-о?
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «Тату, ти поганий».
ГОЛОС ВОЛОДІ: «А мама?»
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «І мама».
ГОЛОС ВОЛОДІ: «А ти?»
ГОЛОС ОЛЕНКИ: «І я — погана. Піду стану в куток». ГОЛОС СЕНЕКИ: «Це мудро».
Володя спиною виходить зі своєї кімнати:
— Ну, на сьогодні — досить.
Говорить він чи до доньки, чи до Соні, чи до Анатолія. Жодної реакції.
Тоді він демонстративно зачиняється в туалеті.
— Це надовго, — зітхає Соня туди.
Анатолій підходить до таблиці з альфа-ритмами, мне борідку.
— Так-так, у нього сьогодні для цього несприятливий день.
Потім вони з Сонею зачиняються у ванній. Вона зойкає:
— Ти — знову? Бозе, знову...
Анатолій принижено нишкне:
— Пробач.
— Я взе не витримую взе це.
Обидва виходять у коридора, Анатолій хоче м’яти борідку:
— Ну, даремно ти так.
— Я — зінка я.
— Ти ж знаєш, ще відтоді, як я вперше побачив тебе. Коли ти тільки-но приїхала з Херсона. Відтоді я...
Соромиться.
— Сцьо з ти тоді відразу не сказав ти?
— Я тоді соромився.
— А тепер ти — не соромисся? Коли в тебе ніцього взе не виходить це?
— У мене виходить. Тільки не з тобою.
— I ти сце смієс говорити про поцуття смієс?
— Ось можеш прочитати, якщо мені не віриш.
Виймає з кишені книжку. Соня насторожено розгортає її.
— Це сцьо — про твою любов?
— Ні. Про перезбудження.
— Сцьо-сцьо?
— Про перезбудження. Щоб ти не думала, що я — холодний. Я — навпаки.
Ловить книжку.
— Іди геть! — жінка стогне незадоволеною коханкою.
— Соню, я тебе дуже прошу, давай спробуємо ще раз...
— Досить, котися зі своєю книзкою ти.
— Я певен, я — переконаний! що сьогодні в мене вийде, буде все гаразд. От побачиш..
— Не побацу.
— Саме сьогодні, клянусь. Ну, останній раз. Альфа-рит-ми сьогодні сприятливі.
— У мене, розумієс? У — мене взе ніцього не вийде!
— Соню, ну я люблю тебе, ну, сьогодні, ну, прошу! Ну, невже ж тобі байдуже, чи твій чоловік буде імпотентом, чи ні?