— Я за те, щоб брати. — Леб’є змахнув волосину з плеча.
— Брати? — перепитав Водкінс. — У Сіднеї чотири мільйони мешканців, і ми навіть не уявляємо, де він є. Чорт, та ми навіть не знаємо, чи він у місті!
— А це вже ні, — сказав Харрі. — Принаймні останні півтори години він у Сіднеї.
— Що? Ти за ним стежиш?
— Юне, — Харрі надав слово завжди усміхненому китайцю.
— Мобільний телефон! — почав той, ніби збирався читати лекцію з кафедри. — Всі мобільні телефони з’єднуються через станції зв’язку, які приймають і передають сигнали. Телефонна компанія реєструє, від яких абонентів сигнали надходять на станції. Кожна станція покриває територію радіусом приблизно з милю. У густонаселених районах телефон потрапляє до зони дії мережі відразу декількох станцій. Приблизно як радіо. Тобто коли ви розмовляєте телефоном, телефонна компанія може визначити ваше місцезнаходження з точністю до милі. А якщо сигнал іде на дві станції, то ще точніше: по ділянці, де зони перекриваються. Якщо сигнал ловиться трьома станціями, коло ще більше звужується, і так далі. Тобто точну адресу визначити не можна, але підказка є, — пояснював Юн. — Ми зв’язалися з телефонною компанією, і троє операторів зараз відстежують тільки сигнал з телефону Тувумби. Можна встановити відкриту лінію з ними просто в цій кімнаті. Поки сигнали одночасно йдуть лише на дві станції. Ділянка, де зони перекриваються, — це весь Сіті, порт та половина Вуллумулу. Але сигнал переміщується — і це добре.
— Чекаємо, поки нам пощастить, — докинув Харрі.
— Ми сподіваємося, що він таки потрапить на ділянку, що перекривається трьома чи більше станціями. Якщо це станеться, можна буде взяти машину і їхати просто туди. Сподіваюся, ми його схопимо.
Та Водкінс не поділяв його впевненості.
— Отже, він розмовляв з кимось зараз і ще раз — півгодини тому. І обидва рази сигнали приймали сіднейські станції? — сказав він. — Виходить, що знайдемо ми його чи ні — залежить від того, чи буде він телефонувати цим клятим телефоном. А якщо не буде?
— Можна самим йому зателефонувати, — запропонував Леб’є.
— Точно! — Водкінс побагровів. — Чудова ідея! Дзвонитимемо йому що п’ятнадцять хвилин, називаючись англійською королевою або лисим дідьком! Щоб він уже напевно зрозумів, що не варто говорити по телефону!
— Ні, — сказав Юн. — Йому не треба розмовляти по телефону.
— А як…
— Треба, щоб телефон був увімкнений, — пояснив Харрі. — Тувумба напевно цього не знає, але доки телефон увімкнений, він автоматично щопівгодини надсилає короткі сигнали, щоб показати, що він працює. А ці сигнали реєструються станціями так само, як і розмови.
— Виходить…
— Виходить, треба просто встановити відкриту лінію, приготувати каву, сісти й чекати.
21
Добрий слух, удар лівою і три постріли
Телефон працював у режимі гучного зв’язку.
— Сигнал переміщується до зони станцій 3 і 4, — повідомив металевий голос.
Юн показав це на карті Сіднея з пронумерованими колами зон дії мережі кожної зі станцій.
— Пірмонт, Глін і околиця Белмейна.
— Дідько! — вилаявся Водкінс. — Надто великий обхват! Котра година? Він пробував телефонувати додому?
— Зараз шоста, — відповів Леб’є. — За останню годину він двічі набирав свій домашній номер.
— Скоро він щось таки запідозрить. — Маккормак знову підвівся.
— Але досі ще не запідозрив, — тихо зауважив Харрі, який останні дві години просидів мовчки, не ворухнувшись, у далекому кріслі біля стіни.
— А погода? — запитав Водкінс.
— Погіршуватиметься, — відповів Леб’є. — Вночі обіцяли бурю.
Хвилини йшли. Юн пішов по нову порцію кави.
— Алло! — почулося з телефону.
— Так? — схопився Водкінс.
— Абонент щойно говорив телефоном. Його засікли станції 3, 4 і 7.
— Секунду! — Водкінс поглянув на карту. — Околиця Пірмонта і бухта Дарлінґ, правильно?
— Так точно.
— Дідько! Ще б 9 або 10 — і він у нас у руках!
— Якщо він стоїть на місці — справді, — відповів Маккормак. — Куди він дзвонив?
— У наш центральний офіс, — відповів металевий голос. — Запитував, що сталося з його домашнім телефоном.
— Чорт, чорт, чорт! — Водкінс налився кров’ю. — Утікає! Тривога! Повна готовність!
— Заткнися! — В кімнаті стало тихо. — Перепрошую за грубість, сер, — вів далі Харрі. — Але гадаю, треба не метушитися, а почекати наступного сигналу.