Водкінс витріщився на Харрі.
— Ховлі має рацію, — визначив Маккормак. — Сядь, Водкінсе. Телефони розблокують лише через годину. А отже, перш ніж Тувумба зрозуміє, що відімкнули саме його телефон, у нас буде ще один, максимум два сигнали. Пірмонт і бухта Дарлінґ — не такі вже великі райони, але ввечері там найбільше народу. Якщо послати туди купу машин, почнеться хаос, і Тувумбі буде легко сховатися. Почекаємо.
За двадцять хвилин до сьомої телефон заговорив знову:
— Сигнал приймається станціями 3, 4 і 7.
Водкінс тихо застогнав.
— Дякую, — сказав Харрі і висмикнув мікрофон. — Там само, де й раніше. Отже, вже довго не переміщається. Де ж він тоді?
Всі зібралися коло карти.
— Може, він на тренуванні? — припустив Леб’є.
— Добра думка! — схвалив Маккормак. — Так. Де-небудь тут є боксерський зал? Хто-небудь знає, де він тренується?
— Зараз перевірю, сер, — відповів Юн і зник.
— Ще ідеї?
— У районі багато різних закладів, які відчинені ввечері, — сказав Леб’є. — Може, він у китайських садах?
— У таку погоду він навряд чи висуне носа на вулицю, — кинув Маккормак.
Юн повернувся і заперечно похитав головою:
— Телефонував тренеру. Той спочатку не хотів нічого говорити, довелося сказати, що я з поліції. Зал, де тренується Тувумба, зовсім в іншому районі. У Бонді-Джанкшен.
— Чудово! — вигукнув Водкінс. Як скоро, по-вашому, тренер подзвонить Тувумбі, щоб спитати, чому це раптом ним цікавиться поліція?
— Паршиво, — сказав Харрі. — Я дзвоню йому сам.
— Хочеш спитати, де він? — усміхнувся Водкінс.
— Подивимося, що з цього вийде. — Харрі підняв слухавку. — Леб’є, перевір, щоб усе записувалося. Тихо!
Всі завмерли. Леб’є поглянув на старий котушковий магнітофон і підняв великий палець. Харрі проковтнув слину. Занімілою рукою він набрав номер. Тувумба відповів тільки на третій раз.
— Алло!
Голос… Харрі затамував подих і притиснув слухавку до вуха. У слухавці на задньому плані було чути чиюсь розмову.
— Хто це? — тихо запитав Тувумба.
На задньому плані — радісний дитячий крик і шум. Потім — тихий і спокійний сміх Тувумби:
— А, це ти, Харрі? Забавно, я саме згадував про тебе. Здається, з моїм домашнім телефоном якісь проблеми. Сподіваюся, ти до цього не причетний, га, Харрі?
Новий звук. Харрі спробував визначити його, але так і не зміг.
— Ти не відповідаєш, Харрі, і я починаю хвилюватися. Сильно хвилюватися. Не знаю, що тобі треба, може, я повинен вимкнути мобільник? Га, Харрі? Ти намагаєшся мене знайти?
Звук…
— Прокляття! — вигукнув Харрі. — Повісив слухавку.
Він звалився в крісло.
— Тувумба зрозумів, що це я. Але як?
— Відмотайте плівку, — розпорядився Маккормак, — І розшукайте Маргеса.
Леб’є натиснув на кнопку. Юн вибіг з кімнати.
Харрі було моторошно. Волосся в нього на голові стало дибом, коли він почув у слухавці голос Тувумби.
— Так чи інакше, це людне місце, — почав Водкінс. — Що за тріск? Чуєте, дитина! Парк розваг?
— Ще разок, — наказав Маккормак.
— Хто це? — повторив Тувумба. Потім — сильний шум і дитячий вереск.
— Що це?.. — почав Водкінс.
— Дуже гучний сплеск, — почулося від дверей.
Усі обернулися. Харрі побачив величезного, ніби надутого насосом і готового будь-якої миті луснути, чоловіка з маленькою темною головою, чорними кучериками та мініатюрними чорними окулярами.
— Хесус Маргес, кращі вуха відділу, — відрекомендував Маккормак, — і поки що не зовсім сліпий.
— Хіба що зовсім трохи. — Маргес поправив окуляри. — Що у вас тут?
Леб’є знову прокрутив плівку. Маргес слухав, заплющивши очі.
— Приміщення. Цегляні стіни. І скло. Жодної звукоізоляції. Ні штор, ні занавісок. Люди, молоді люди обох статей, очевидно, сім’ї з маленькими дітьми.
— Як можна все це розчути в такому шумі? — скептично запитав Водкінс.
Маргес зітхнув. Здається, з недовірою він стикався не вперше.
— Чи відомо вам, який це надзвичайний інструмент — вухо, — відповів він. — Воно розрізняє понад мільйон вібрацій. Один мільйон. А будь-який звук складається з десятка різних частот. Тобто вибір розширюється до десяти мільйонів. Середній розмовник — усього близько ста тисяч статей. А вибір — десять мільйонів. Решта — тренування.
— А що це за звук — постійно на задньому плані? — запитав Харрі.
— Той, що між 100 і 120 герцами? Відразу й не скажеш. Можна в студії відфільтрувати решту і виділити саме цей, але втратимо час.
— А часу немає, — зауважив Маккормак.