— Краще, якщо наша розмова залишиться між нами, Ховлі. Ти й сам це розумієш.
Харрі зняв зі штанини довгу руду волосину.
— Я говорив з міськими властями, — сказав Маккормак. — Щоб не було галасу, ми ще деякий час розслідуватимемо справу Інґер Холтер. Якщо нічого не знайдемо, заявимо, що її вбив клоун, — щоб усі заспокоїлися. Вбивцю клоуна знайти буде складніше, проте багато що вказує на crime passionnel, вбивство з ревнощів. Може, це якийсь божевільний таємний обожнювач, хто його знає? Можливо, доведеться змиритися з тим, що він залишиться безкарним. Звичайно, доказів поки що немає, але незаперечні ознаки є. Через кілька років ця історія забудеться. А версія про серійного вбивцю — всього лише гіпотеза, яку ми відкинули.
Харрі зібрався йти. Маккормак кашлянув:
— Я пишу рапорт про твою роботу, Ховлі, направлю його до Осло після твого від’їзду. Ти ж завтра їдеш?
Харрі кивнув і вийшов.
Від м’якого вечірнього бризу головний біль не стихав. І від заспокійливої темряви не легшало. Харрі блукав вулицями. На доріжці Гайд-парку промайнула чиясь тінь. Спочатку Харрі вирішив, що це великий щур, але, підійшовши ближче, побачив маленького волохатого звіра, що хитро поглядав на нього оченятами, в яких відбивалося світло ліхтарів. Таких тварин Харрі раніше не бачив, але припустив, що це опосум. Звір і не думав лякатися, навпаки, з цікавістю принюхувався, видаючи дивні тужливі звуки.
Харрі сів навпочіпки.
— Ти теж не розумієш, навіщо ти в цьому великому місті? — запитав він.
Замість відповіді звірятко схилило голову набік.
— Давай завтра по домівках? Ти до свого лісу, а я — до свого?
Опосум утік, він нікуди не збирався звідси забиратися. Його дім був тут, у парку, серед машин, людей та сміттєвих баків.
Харрі заглянув до бару у Вулломоло. Телефонував посол. Сказав, що передзвонить. Як справи у Бірґіти? Вона була небагатослівна. А він багато й не питав. Про свій день народження вона більше не заговорювала. Може, розуміла, що він наробить дурниць. Надасть цьому надто великого значення. Подарує занадто дорогий подарунок або набазікає зайвого просто тому, що це останній вечір, а глибоко в душі він знав, що від’їжджає з нечистим сумлінням. «Нащо це все?» — можливо, думала вона.
Як Кристина, коли повернулася додому з Англії.
Вони зустрілися за кухлем пива в кафе просто неба у Фроґнері, і Кристина сказала, що їде через два місяці. Засмагла, доброзичлива, все з тією ж посмішкою. І Харрі знав напевне, що йому казати і що робити. Як коли граєш на піаніно стару і, здається, забуту мелодію. Голова до цього не причетна, але пальці роблять свою справу. Удвох вони добряче набралися, проте не до безпам’ятства — Харрі все пам’ятав. Вони сіли на трамвай до центру, Кристина, чарівливо посміхаючись, пройшла в нічний клуб без черги і провела з собою Харрі. Вночі, геть упрілі від танців, вони на таксі повернулися до Фроґнер-парку, перелізли через огорожу басейну і, піднявшись на вежу для стрибків у воду, випили пляшку вина, яка була у Кристини в сумочці. За десять метрів під ними був безлюдний парк, а довкола нього — місто. Вони сиділи і будували плани на майбутнє — чомусь завжди різні. Потім, побравшись за руки, стрибнули вниз. Поки летіли, він весь час чув її крик — як дивний сигнал пожежної тривоги. Потім він лежав на краю басейну й голосно сміявся, дивлячись, як вона вилазить з води у мокрій сукні, що тісно обліпила її, і йде до нього.
Наступного ранку вони прокинулися з похмілля в його ліжку, спітнілі й веселі. Він відчинив двері на балкон і повернувся в її обійми. Вони довго розважалися, доки він знову не почув її крик, що заглушив галас дітлахів, які гралися у дворі.
І потім вона поставила це дивне запитання: «Нащо це все?»
Нащо це все, якщо між ними все одно все скінчилося? Якщо вона збирається повернутися до Англії, якщо він такий егоїст, якщо вони такі різні, що ніколи не одружаться, не заведуть дітей і не збудують будинок? Якщо це нікуди не веде?
— А хіба останні двадцять чотири години самі по собі нічого не варті? — запитав Харрі. — Якщо завтра в тебе набухнуть груди, нащо все це? І нащо тобі сидіти з дітьми у своєму домі і сподіватися, що чоловік засне раніше, ніж ти ляжеш у ліжко? Ти впевнена, що твої плани принесуть тобі щастя?
Вона назвала його дрібним вульгарним гедоністом і сказала, що в житті є речі важливіші за секс.
— Тобі, напевно, хочеться чогось іншого, — сказав Харрі. — Але невже все це приведе тебе до твоєї голубої мрії? У будинку перестарків ти не пригадаєш, якого кольору сервіз подарували тобі на весілля. Але готовий закластися на що завгодно — наш з тобою вчорашній день ти запам’ятаєш надовго.
Потім вона, а не він, стане богемною марнотратницею життя. Та тоді вона пішла, грюкнувши дверима, сказавши на прощання, що він нічого не розуміє і час уже б йому вирости.
— Нащо це все? — вигукнув Харрі, і парочка, що проходила по Хармер-стрит, обернулася.
Адже Бірґіта, схоже, теж не розуміє, навіщо це все. Боїться завтрашнього дня, коли він поїде. Тому вирішила провести день народження в обнімку з телефоном. Напевно, треба було її запитати, але знову ж таки — нащо це все?
Харрі відчував, що страшенно втомився і навряд чи зможе заснути. Він повернув назад, до бару. Лампи під стелею були заліплені дохлою мошвою. Попід стінами стояли гральні автомати. Він сів край вікна в очікуванні офіціанта, вирішивши нічого не замовляти, якщо його не помітять. Просто посидіти.
Підійшов офіціант і запитав у Харрі, що він бажає. Харрі довго дивився на список алкогольних напоїв. Потім замовив колу. Попросив Бірґіту прийти на похорон Ендрю. Та кивнула і сказала: «Звичайно».
У вікні він побачив своє довгобразе віддзеркалення і подумав, як було б добре, коли б зараз Ендрю був тут, щоб з ним поговорити про справу. Якби все відбувалося в детективному телесеріалі, саме на цьому б закінчилася серія. Харрі з батьком дивляться титри, а мама, яка знов нічого не зрозуміла, ставить безглузді запитання. Але це не кіно. І це Харрі нічого не розуміє.
Ендрю намагався сказати йому, що Інґер Холтер убив Отто Рехтнаґель? Але навіщо? Що може бути комічніше, нехай і з якоюсь часткою істерики, ніж нормальна сексуальна орієнтація, витиснена у підсвідомість, і чи здатна вона породити маніяка, який мстить блондинкам? Чому Харрі не зрозумів натяків Ендрю? Їхнє знайомство, приховані двозначності, відверта брехня про свідка, який нібито бачив Вайта в Німбіні, — невже все це було потрібно лише для того, щоб відволікти його від Вайта, змусити його побачити?..
Ендрю все влаштував так, щоб займатися цією справою в парі з іноземцем, який, як він думав, танцюватиме під його дудку. Та чому Ендрю сам не зупинив Отто Рехтнаґеля? Що ж їх зв’язувало, якщо був потрібен посередник в особі Харрі? Отто й Ендрю були коханцями? І Отто сумував від нещасливого кохання через Ендрю? Але тоді навіщо Ендрю треба було вбивати Отто просто перед затриманням? Отже, у нього був інший план — зупинити Отто і при цьому приховати від усіх, що вони були коханцями. Наприклад, зробити так, щоб на Отто вказав Харрі, а потім підстроїти загибель Отто ніби під час самооборони або спроби втечі. Що-небудь подібне до цього. Харрі все обдумав і зрозумів — щось тут не в’яжеться. Виходить, що долю Отто було вирішено наперед. Але Ендрю потрапив до лікарні, події розвивалися дуже стрімко, і реалізувати попередньо сплановане не вдалося. «Дай мені два дні», — сказав він.
Харрі прогнав п’яну як чіп жінку, яка хотіла підсісти за його столик.
Але навіщо Ендрю знадобилося після вбивства вчиняти ще й самогубство? Адже він міг піти безкарним. Чи міг? Його бачив освітлювач, про його дружбу з Отто знав Харрі, та й алібі у нього не було.
Вже пішли титри? Ні, почекайте!
Припустимо, що Ендрю розраховував застрелити Отто під час невдалої спроби арешту. Адже якби Отто вижив, справа привернула б увагу преси. Ендрю могли викрити. Заголовки в газетах: «Чорний слідчий — колишній коханець маніяка» і величезна фотографія Ендрю. Це розбило б його життя. До того ж Ендрю, ймовірно, відчував провину за те, що не зупинив Отто раніше, і тому сам виніс йому смертний вирок, який не може винести австралійський суд.