Він клацнув пальцями ще раз, і на даху з’явилась яскрава неонова таблиця, на якій величезними яскравими літерами було написано «Ласкаво просимо до Морріґанленду».
Морріґан могла б засміятись, якби не була така налякана. Езра Сквол, найбільший негідник на світі, щойно перетворив будинок її дитинства на парк розваг імені Морріґан Кроу.
Він повернувся до неї.
— Гарно і яскраво, але беззмістовно. Саме такий і Юпітер Норт. Він тобі все ще не розповів?
— Не розповів про що?
— Ні, звісно, ні. Але у твоїй милій маленькій голівці є трохи мізків. Ти повинна була здогадатись. — Говорячи це, Сквол змахнув пальцями, і з фонтанів бризнули струмені води, що замерзли в повітрі, наче льодяні скульптури. Він навіть не дивився в той бік. Морріґан не була впевнена, чи він узагалі помічає, що робить. — Скажи мені, Морріґан Кроу, чому я запропонував тобі стати моєю ученицею?
Морріґан ковтнула клубок у горлі.
— Не знаю.
— Дурниці, — м’яко сказав він. Сквол підняв руку і зробив знак у повітрі. Неонова вивіска й різдвяні вогники потьмяніли та зникли. Шпиль почав осипатися. Декілька сірих каменів упали на землю. — Скажи мені.
— Не знаю, — повторила вона. Вона відскочила вбік, і на місце, де вона стояла, упала велика кам’яна брила.
— Подумай.
А вона не могла. Маєток Кроу обвалювався прямо в неї на очах. Зовнішні стіни перетворилися на купи пилу та уламків, відкриваючи тепло освітлені кімнати всередині, яких не торкнулися руйнації Сквола; мальовнича картинка нормального життя родини Кроу.
Зовсім близько до Морріґан її батько, мачуха та Бабуся сиділи в зручних кріслах вітальні, не знаючи, що маєток Кроу перетворюється на руїни навколо них. Айві годувала одного з дітей, а Корвус заколисував другого. Бабуся читала. У каміні палав вогонь.
— Я справді повинен пояснювати? — спитав Сквол, підходячи до неї, спантеличений і задоволений водночас. — Міс Кроу, ти Дивосміт. Точнісінько як я.
Від цих слів Морріґан похолола. Вона відчула мурашки на спині, такі холодні та справжні, наче її шкребли крижані пальці.
«Дивосміт. Точнісінько як я».
— Ні, — прошепотіла вона, а тоді сказала твердіше: — Ні!
— Ні, справді ні. — Він похитав головою. — Не зовсім як я. Але одного дня — якщо будеш старанною і багато працюватимеш — ти зможеш наблизитись до цього.
Морріґан стиснула руки в кулаки.
— Я ніколи не стану такою, як ви.
— Це дуже мило, якщо ти думаєш, що справді маєш вибір. Але ти такою народилася, Морріґан Кроу. Ти стоїш на стежці, яку не можеш змінити.
— Я ніколи не стану такою, як ви, — повторила Морріґан. — Я ніколи не стану вбивцею!
Сквол пирснув сміхом.
— Це те, чим ти вважаєш Дивосміта? Знаряддям смерті? Думаю, частково так і є. Руйнація і творення. Смерть і життя. Весь набір у твоєму розпорядженні, тільки б ти знала, як це використовувати.
— Я не хочу цього використовувати, — крізь зуби сказала Морріґан.
— Ти така жахлива брехуха, — сказав Сквол. — Тобі треба навчитися краще обманювати, міс Кроу. Також маєш навчитися того, що ми будемо називати Мерзенними Мистецтвами Справжнього Дивосміта, і я радо стану твоїм учителем. Почнімо перший урок.
Сквол ступив у кімнату і прошепотів щось, чого Морріґан не розчула. З камінної решітки піднявся вогонь і швидко поширився кімнатою, колом оточуючи родину Кроу. Через секунди вітальня мала спалахнути, від штор до килима. Родина Морріґан спокійно сиділа, не здогадуючись про небезпеку, яка нависла над ними.
— Зупиніться! — Морріґан перекрикувала рев полум’я. — Будь ласка, облиште їх!
— Яка тобі різниця? — глузливо посміхнувся Сквол. — Ці люди ненавидять тебе, міс Кроу. Вони звинувачували тебе в усьому поганому, що відбувалося з ними. Коли ти померла — коли вони подумали, що ти померла, — вони відчули полегшення. А через що?
Вогонь підкрадався все ближче до Кроу. З чола Айві скотилася краплинка поту, але сама вона, здавалося, нічого не відчувала. Морріґан спробувала щось підняти — камінець або шматочок обваленої стіни, — щоб кинути в Айві, або Корвуса, або Бабусю, і попередити їх. Але вона не могла нічого взяти. Її рука проходила крізь матерію.
— Через прокляття, — продовжував Сквол, — якого ніколи не існувало.
Морріґан ковтнула клубок у горлі, дивлячись крізь вогонь.
— Як це — ніколи не існувало?
Він засміявся.
— Прокляття було лише зручним способом пояснити, чому ви всі, народжені на Вечоріння, маєте таку прикру звичку відходити у вічність до того, як досягнете проблемного віку. До того, як почнете нападати й жерти надто багато моєї дорогоцінної дивії, наче маленькі жадібні блискавичники, якими дехто з вас може стати. Я не міг ні з ким ділити джерело енергії, яке зробило мене непристойно багатим і могутнім. Якщо я єдиний власник дивії, уся її сила залишається зі мною. Звичайно, я мав усувати можливі загрози. Ти не можеш мене звинувачувати через це. Це просто вміння добре вести бізнес.