— Чи має вона дозвіл на вхід до Першого району?
— Звісно, — сказав Юпітер, — віза для навчання й проживання.
— Покажіть ваші документи.
— Документи? — впевненість Юпітера почала кудись зникати. — Так, звісно. Документи. Ми забули про… документи… Зачекайте, я впевнений, що маю… дещо…
Морріґан затамувала подих, поки він рився у відсіках панелі керування, врешті діставши обгортку від шоколадного батончика та використану паперову серветку. Безтурботно всміхаючись дівчинці, він притиснув їх до скла, щоб гігантське око їх оглянуло. Ніби справжній божевільний.
Здавалося, ця хвилина тиші тривала вічно, і Морріґан приготувалася почути сирени, сигналізацію, озброєних охоронців, які вламуються всередину арахніпода…
Мікрофон потріскував і гудів. Голос з іншого боку глибоко зітхнув і прошепотів:
— Серйозно, ти навіть не намагаєшся…
— Вибач, це все, що я знайшов! — прошепотів Юпітер у відповідь, дивлячись у величезне око, і винувато знизав плечима.
— Можете йти далі, — нарешті прогримів голос.
— Чудово, — сказав Юпітер, знову втискаючись у шкіряне крісло. Морріґан видихнула з полегшенням. — Молодець, Філе.
— О, заради Бога, — з гучномовця почулися приглушені звуки і виск, ніби мікрофон упустили на землю, і голос прошепотів, — Норте, я просив тебе не звертатись до мене на ім’я, коли я на службі.
— Вибач. Передавай Мейзі вітання.
— Заходь на обід наступного тижня і зможеш сам їх передати.
— Так і зроблю. Ра-ра! — Юпітер поклав мікрофон на місце та обернувся до Морріґан. — Ласкаво просимо до Невермура.
Туман розвіявся, і вони побачили величезну кам’яну арку зі срібними ворітьми, що яскраво мерехтіли.
Невермур. Це слово крутилося в голові Морріґан. До цього вона його бачила лише раз, у листі з пропозицією від Товариства Дивообраних. Тоді воно нічого для неї не значило, просто слово та й годі.
— Невермур, — прошепотіла вона до себе.
Їй подобалось його звучання. Ніби якась таємниця, щось, що належить тільки їй.
Юпітер запустив Октавію, прочитавши на екрані повідомлення: «Місцевий час: 6:13 ранку першого дня Світання, Весни Першого, Третьої Ери Аристократів. Погода: прохолодно, небо чисте. Загальний настрій міста: оптимістичний, сонний, злегка напідпитку».
Ворота відчинилися з глухим скрипом, і арахніпод ожив. Морріґан глибоко вдихнула, коли вони ввійшли в місто. Вона ще ніколи не бувала поза межами Джекалфакса і була не готова до того, що за цими ворітьми.
У Джекалфаксі все було правильним, охайним і… нормальним. Будинки стояли одноманітними рівними рядами — однакові цегляні будинки на прямих чистих вулицях — один за одним. Відтоді як сто п’ятдесят років тому побудували перший у місті квартал, наступні споруджували якщо не в точнісінько такому стилі, то достатньо однаковими, щоб, глянувши на Джекалфакс із висоти, можна було подумати, що все місто планувала самотня нещасна архітекторка, яка ненавиділа життя.
Невермур був не схожий на Джекалфакс.
— Ми на півдні, — сказав Юпітер, показуючи на карту Невермура на екрані панелі керування.
Арахніпод крадькома повз темними тихими вулицями, уникаючи підозрілих перехожих тут і там.
Темні вулиці були вкриті наслідками нічних святкувань Вечоріння. Повітряні кульки й стрічки були розкидані на передніх дворах і ліхтарних стовпах, і перші ранкові прибиральники збирали пляшки у великі залізні відра. Деякі люди все ще святкували у передвранішньому світлі, наприклад група молодиків, які, спотикаючись, виходили з пабу та проникливо виспівували «Пісню Світання».
— Друуууууже мій, не журииииись, поглянь-но,
Вже надхооооодить нове Світааааааання…
— Піте, ти фальшивиш, це… ні, перестань співати, ти фальшивиш…
— Нова Ееееееееееера вітаааає нааас,
Бо Староооої скінчиииився чааас…
— …ні, тут треба… тут мелодія йде вниз, а не вгору…
Октавія поспішала брукованими доріжками, вузькими алеями й підметеними бульварами — деякі з них були старомодними й акуратними, деякі — химерними і яскравими. Вони пропливли крізь район Оґден-на-Джуро, що мав такий вигляд, ніби тонув. Вулиці були заповнені водою, і люди пересувались у човниках. Навколо них здіймався легкий туман.
Куди б не глянула Морріґан, скрізь вигулькували зелені парки та крихітні церковні сади, цвинтарі і внутрішні дворики, фонтани та статуї, що освітлювалися теплим жовтим світлом газових ламп і раптовими спалахами феєрверків.