На обличчі Френка з’явилася млява самовдоволена посмішка.
— Я чудово знаю, що я найкращий, Юпе. Я тут лише тому, що цікавішого місця не існує — ти єдиний власник готелю у Вільній Державі, хто ніколи не обмежує мого генія в грошах.
— Я обмежую твого генія в грошах, Френку, але ти завжди це ігноруєш. До речі, хто підтвердив замовлення «Ігуанарами»?
— Ти.
— Ні, я казав замовити «Лізаманію», триб’ют «Ігуанарами». Вони коштують на три чверті дешевше.
— Звісно. І на три чверті бездарніші, — пирхнув Френк. — У будь-якому разі, що ти тут робиш? Хіба не бачиш, я відновлююсь?
— Я привів декого особливого з тобою познайомитися. Це, — Юпітер поклав руку на плече Морріґан, — це Морріґан Кроу.
Френк раптом випростався, його очі зіщулилися.
— Ах, так ти приніс мені подарунок, — сказав він. — Молода кров. Мені це подобається, — він клацнув зубами. Морріґан намагалась не сміятись. Вона вирішила, що він хоче налякати її і дуже рішуче налаштований.
— Ні, Френку. — Юпітер ущипнув його за перенісся. — Чесно кажучи, між тобою і Фен… Слухай, вона не для биття. Ніхто в «Девкаліоні» не для биття. Ми вже це проходили.
Френк заплющив очі і відкинувся назад із похмурим виглядом.
— То навіщо мене турбувати?
— Просто подумав, що ти захочеш познайомитися з моєю кандидаткою, от і все.
— Кандидаткою для чого? — спитав Френк, позіхнувши.
— Для Товариства Дивообраних.
Очі Френка миттєво розплющилися. Він випростався, уже з цікавістю розглядаючи Морріґан.
— Що ж. Хіба ж це не цікавий поворот подій? Юпітер Норт, той, що присягнув ніколи в житті не бути наставником, нарешті обрав кандидата. — Френк радісно потер руки. — О, а що говоритимуть люди?
— Люди люблять поговорити.
Морріґан переводила погляд з Юпітера на Френка.
— Про що вони говоритимуть?
Юпітер не відповів.
Цікаво, чи він справді присягнув ніколи не бути наставником? Цей факт не міг не принести їй задоволення. Юпітер Норт, загальний улюбленець, обрав саме її своєю першою кандидаткою за весь час. Якби тільки вона знала чому.
Френк із підозрою розглядав її, ніби мав багато сумнівів.
— Я просто зачарований, Морріґан. Чи можу я поставити одне запитання?
— Ні, не можеш, — втрутився Юпітер.
— О, ну будь ласка, Юпе, лише одне.
— Жодного.
— Морріґан, у чому твій…
— Ти не отримаєш жодного свіжого рушника завтра, якщо будеш продовжувати.
— Але я тільки хочу дізнатись…
— Лежи і насолоджуйся шавлією, Френк. — Зі стін почали викочуватися нові хмари зеленого диму. — Скоро з’явиться Марта з візком чаю.
Френк пирхнув і, повернувшись до них спиною, знову похмуро розлігся на своїй софі.
Юпітер провів Морріґан крізь густий туман до дверей, тихо пояснюючи їй на вухо:
— Френк трохи драматизує, але він найкращий у своїй справі. Між іншим, єдиний карликовий вампір у Невермурі. — Морріґан відчула нотки гордості в його голосі. Вона трохи занепокоєно обернулась на Френка крізь зелену імлу — невже вона справді щойно розмовляла з вампіром? — Він не дуже популярний у середовищі карликів або в середовищі вампірів, на жаль, передусім через…
— Вампірів-карликів, — виправив його Френк із іншого кінця кімнати. — Знаєш, є різниця. Тобі варто зайнятися розвитком своєї чутливості, якщо збираєшся керувати готелем.
— Передусім через його складний характер, мені здається. Уяви, що означає мати занадто складний характер для вампірів, — пошепки закінчив Юпітер і крикнув через плече: — Вони багато втратили, Френку. Багато втратили.
Вийшовши з Димової зали, вони пройшли повз покоївку Марту, яка штовхала візок із чаєм та апетитними частуваннями. Коли Морріґан проходила повз неї, вона, підморгнувши, поклала їй у руку тістечко з рожевою глазур’ю, а Юпітер щосили робив вигляд, ніби не помітив.
Морріґан саме відкусила великий смачнющий шматок, коли якийсь молодий чоловік у кашкеті водія та формі вилетів із дверей ліфта. У нього були темно-коричнева шкіра й широко розплющені стривожені очі.
— Капітане Норт! — кричав він, біжучи коридором.
Морріґан застигла на місці. Одним із побічних ефектів її прокляття була здатність завжди термосив, що зараз будуть погані новини.