— Мене надіслав Кеджері, сер. Також з’явився ще один посланець із Управління транспорту. Обидва хочуть вас бачити. — Водій зняв кашкет і нервово термосив його пальцями.
Марта залишила візок і стурбовано кинулася до них.
— Це часом не ще один нещасний випадок у Дивополітені?
— Ще один… — почав Юпітер, хитаючи головою. — Що ти маєш на увазі — «ще один нещасний випадок»?
— Сьогодні вранці про це розповідали в новинах, — відповіла Марта. — Поїзд зійшов з рейок на лінії Пора-Спати незабаром після світанку і врізався в стіну тунелю.
— Де? — допитувався Юпітер.
— Десь між станціями «Блексток» і «Лисяча вулиця». Кажуть, близько десятка осіб травмовані. — Марта стояла, виструнчившись і тримаючи себе за горло. Вона додала сти-ха: — На щастя, обійшлося без смертей.
Морріґан відчула, як у неї всередині щось обірвалося. Ось і катастрофа, на яку вона чекала. «Привіт, Невермуре, — подумала дівчинка, кусаючи губи. — Морріґан Кроу прибула». Вона спостерігала за Юпітером, чекаючи, коли він повернеться до неї й висловить свої підозри й звинувачення.
Але її наставник лише насупився:
— Дивополітен не сходить із рейок. Цього ніколи не траплялося.
— Марта каже правду, сер, — сказав водій. — Це скрізь — у газетах, на радіо. Дехто каже… вони кажуть, це може бути справа рук… — Він зупинився і, ковтнувши повітря, стишив голос до шепоту: — Дивосміта, але… але це…
— Безглуздя.
— Я так і сказав, сер, але… це такий жахливий інцидент, люди схиляються до думки…
— Хіба це справді міг бути Дивосміт? — перебила його Марта, збліднувши.
Юпітер глузливо усміхнувся.
— Враховуючи те, що він зник понад сто років тому, Марто, я припускаю, що ні. Не дозволяй панікерам заразити тебе.
— Що за Дивосміт? — спитала Морріґан. Хтось, крім неї, міг бути винуватцем того, що сталося? Від цієї думки вона відчула таке полегшення, що їй стало соромно.
— Казочка і забобон, — твердо відповів Юпітер і знову повернувся до водія. — Чарлі, Дивополітен є самодостатнім, самопідтримувальним. Ним керує дивія, заради всіх святих, з дивією не трапляється нещасних випадків.
Чарлі також мав спантеличений вигляд. Він підняв одне плече.
— Я знаю. Управління транспорту не повідомило, навіщо викликало вас, але я підготував карету і заправив її пальним. Можемо вирушати через чотири хвилини.
Юпітер виглядав стривоженим.
— Що ж, дуже добре. — Він повернувся до Морріґан, коли Чарлі побіг уперед. — Вибач за це, Моґ. Ми нічого не встигли. Я навіть не показав тобі ставок із качками і Кімнату з речами в глечиках.
— Що таке «Кімната з речами в глечиках»?
— Там я тримаю всі свої речі у глечиках.
— Ви збиралися розповісти мені про Товариство Дивообраних…
— Я знаю і розповім, але доведеться зачекати. Марто, — він жестом підкликав покоївку, — ти не могла би провести Морріґан невелику екскурсію? Тільки основні моменти.
Марта засяяла.
— Звичайно, сер. Я познайомлю її з Дамою Чандою Калі, вона репетирує в Музичному салоні. — Покоївка поклала руку на плечі Морріґан, приятельськи обійнявши її. — А потім ми підемо до стайні і подивимось на поні, як вам така ідея?
— Чудово! — захоплено відповів Юпітер, поспішаючи до ліфта, двері якого тримав Чарлі. — Марто, ти справжній скарб. Моґ, до зустрічі.
Двері зачинились, і він зник.
Морріґан з першого разу впізнала Даму Чанду Калі. Не через потужне сопрано, яке лунало під кроквами Музичного салону, коли вони з Мартою туди прийшли. І не через темний червонувато-коричневий колір її шкіри або блискуче чорне волосся, яке спадало по її спині густими хвилями зі срібними цятками. Вона впізнала вбрання Дами — довгу сукню з яскравого рожевого й оранжевого шовку, повністю вишиту крихітним блискучим бісером. Це був стиль тієї жінки у фіолетовій сукні, яка була на вечірці на даху. Дама Чанда, здогадалась Морріґан, і була нею, тією сміливицею, яка перша стрибнула з балюстради.
Зараз вона стояла в центрі Музичного салону і виконувала арію несподіваній публіці: двом десяткам метушливих синиць, лисиці з двома дітьми і декільком білкам з пухнастими хвостами. Всі вони, здається, забрели сюди крізь широко розчинені вікна і дивилися на співачку з глибоким зачаруванням.
— Дама Чанда — Найславетніше Високе Сопрано та Командорка Ордену Лісових Заклиначів, — голосно прошепотіла Марта до Морріґан крізь музику і пташиний спів. Серед бісеру на сукні Дами Морріґан помітила золотий значок із літерою Д, такий самий, як у Юпітера. — Вона є членкинею Товариства Дивообраних, але живе тут, у «Девкаліоні». Виступала в усіх операх Вільної Держави. Хоча деяких із них це не дуже радує — вони завжди створюють жахливий безлад, — Марта вказала на лісових створінь, які були цілком поглинуті звуком голосу Дами Чанди.