Але до того лишався ще цілий рік. Морріґан прогнала нав’язливу думку й побігла за батьком по сходах.
У зазвичай похмурій і тихій залі панувала атмосфера збудження. Сюди прибуло кількасот дітей з усього Джекалфакса у найкращому недільному вбранні — хлопчики з прилизаним волоссям, дівчатка з косичками, стрічками і капелюшками. Вони рівно сиділи на стільцях, виставлених рядами, відчуваючи на собі знайомий суворий погляд Президента Зимноморської Республіки, чий портрет висів у кожному домі, магазині та урядовій будівлі, — він завжди спостерігав, завжди був десь поряд.
Щойно Морріґан і Корвус зайняли свої місця за сценою, бадьорий галас перетворився на приглушене гудіння. Куди б не глянула дівчинка, усі погляди були прикуті до неї.
Корвус поклав руку на її плече, незграбно і неприродно намагаючись продемонструвати батьківську любов, поки місцеві репортери фотографували їх. «Матеріал для першої шпальти, однозначно, — подумала Морріґан, — приречена донька і її батько, що скоро буде в жалобі… неймовірно трагічна парочка». Вона намагалася виглядати якомога нещаснішою, хоча через сліпучі спалахи камер це було непросто.
Після урочистого виконання хором національного гімну Зимноморської Республіки (Далі! Вище! Вперед! Ура!) Корвус відкрив церемонію дуже нудною промовою. За ним виступали різноманітні директори й місцеві бізнесмени — усі вони хотіли засвітитися. Після цього нарешті лорд-мер Джекалфакса витяг відполіровану дерев’яну коробочку і почав зачитувати пропозиції. Морріґан випросталась на своєму місці, тремтячи від захвату, який не могла собі пояснити.
— Мадам Гонора Сальві з Балетної спілки Шовкових Долин, — він витяг перший конверт, — бажає надати свою пропозицію Моллі Дженкінс.
У третьому ряду почувся радісний вереск, і Моллі Дженкінс підскочила з місця й побігла до сцени, щоб зробити реверанс і забрати свій лист із пропозицією.
— Дуже добре, міс Дженкінс. Після церемонії в кінці коридору вас, люба моя, зустрінуть помічники, щоб провести до кімнати співбесід.
Він витяг наступний конверт.
— Майор Джейкоб Джекерлі з Військової школи Отрутолісу бажає надати свою пропозицію Майклу Салісбері.
Друзі й родина Майкла аплодували, поки він отримував свого листа.
— Містер Генрі Сніґл, власник і господар Зміїної крамниці Сніґла, бажає надати свою пропозицію Алісі Картер для герпетологічного стажування — о як цікаво!
Вручення пропозицій тривало ще майже годину. Діти в залі нервово спостерігали, як із коробки з’являлися нові листи. Кожне оголошення зустрічалося радісними криками отримувачів та їхніх батьків і розчарованими зітханнями всіх інших.
Морріґан уже не могла всидіти на місці. Уся новизна Дня пропозицій потьмяніла для неї. Їй здавалося, що це буде захопливо. Вона не розраховувала на те, що її почне роз’їдати темна заздрість, коли вона спостерігатиме, як діти одне за одним отримують свої конверти, у кожному з яких — блискуче майбутнє, якого в неї ніколи не буде. У її голові пронеслися слова Айві: «Ти ж не чекаєш на пропозицію, правда? Бідолашна».
Морріґан відчула жар на обличчі, згадавши, як сміялась Айві. Вона намагалася втриматись від раптового нестримного бажання втекти від задушливого тепла зали.
Перший ряд вибухнув оваціями, коли Корі Джеймсон отримав пропозицію від місіс Джинніфер О’Райлі з престижної Зимноморської академії, столичної школи, яку фінансує уряд. Це була його друга пропозиція за день: перша — від геологічного інституту в Квітучому Краї, найбагатшій частині Республіки, де видобували рубіни й сапфіри.
— Оце так, — сказав мер, погладжуючи свій товстий живіт, коли Корі забрав свій другий конверт і підняв його високо над головою під ще гучніші оплески своєї родини. — Дві пропозиції! Це ввійде в історію. Уперше дві пропозиції водночас за декілька років. Молодець, хлопче, молодець. Тобі доведеться робити складний вибір. А тепер… ага, ми маємо анонімну пропозицію для… для… — Лорд-мер зробив паузу, переводячи погляд із віп-секції на лист у своїй руці. Він прокашлявся. — Для міс Морріґан Кроу.
Запала тиша. Морріґан кліпнула.
Їй здалося? Ні — Корвус трохи підвівся на своєму кріслі, пильно дивлячись на лорд-мера, який лише безпорадно стенув плечима.
— Міс Кроу? — сказав він, жестом підкликаючи її ближче.
Над залом, неначе птах, здійнявся в повітря шепіт десятків голосів.
«Це якась помилка, — подумала Морріґан. — Це пропозиція для когось іншого».