— Просто провідую давніх друзів. Вони були на параді. Вирішив підтримати їх.
— Я не бачила вас у готелі «Девкаліон». Ви зупинилися в якомусь іншому місці?
Містер Джонс мав приголомшений вигляд.
— Та що ви, ні. Я б ніколи не зупинявся в якомусь іншому місці, крім «Девкаліона». На жаль, роботодавець не зміг відпустити мене надовго. Я тут лише на час вечірніх розваг.
— Такий довгий шлях заради одного вечора. Напевне, ви дуже любите Чорну ходу.
Він пирснув сміхом.
— Думаю, що так.
— Що ж… веселого Геловмесу. — Вона подивилась через плече в бік станції Дивополітену, але не побачила в натовпі пухнастих сірих вух Фен. — Ми маємо йти. Було дуже приємно…
— Ви тут зі своїм наставником?
— Ні, з другом. Це Готорн.
Містер Джонс повернувся до Готорна з дружелюбним кивком і оцінювально примружився.
— Як ваші справи?
Готорн спантеличено підвів на нього очі.
— Дякую. Тобто… вам теж. Тобто добре. Морріґан, нам треба йти, Фен буде дуже зла.
— Так. Було дуже приємно знову побачити вас, містере Джонс.
— Зачекайте, я збирався спитати вас, як проходять випробування до Товариства.
— Узагалі-то, добре! — Морріґан не могла стримати здивування. — Щойно закінчили одне з них — Випробування Страхом.
— І ви пройшли його?
— Тільки-но, — сказала Морріґан, широко всміхаючись. Раптом вона згадала той дивний момент, як почула голос містера Джонса в голові, коли до неї наближалися Переслідувачі. «Тіні є тіні, міс Кроу». Було б дуже дивно розповісти йому?
— Вітаю! — усміхнувся він. — Три пройдено, залишається одне. Ви маєте пишатися собою. Припускаю, ви вже знаєте свій дар?
Серце Морріґан підскочило. Її усмішка зникла, і вона саме збиралася визнати, що ні, взагалі-то не знає, аж тут…
— Морріґан, — багатозначно сказав Готорн. — Пудра для сверблячки.
— Вам варто йти, міс Кроу. Думаю, ваш друг дуже поспішає. Щасти вам на Випробувальному Показі. — Містер Джонс торкнувся свого капелюха. — Вам обом.
На превеликий подив Морріґан, Фен відмахнулася від їхніх поспішних пояснень і вибачень безтурботним ударом хвоста.
— Я знаю, знаю. Випробування Страхом. Юпітер казав.
— Ти знала? — спитав Готорн.
— Звичайно, знала. — Вона закотила очі. — А як ви гадаєте, чому я вдавала, що відволіклась, коли ви, маленькі негідники, тікали? А тепер поспішіть: якщо ми пропустимо останній поїзд, ви понесете мене додому.
Вони йшли за Фен задушливим нескінченним лабіринтом сходів і тунелів станції, коли Готорн нарешті повернувся до Морріґан.
— Хто цей дивак у сірому плащі?
— Містер Джонс, — сказала вона, знімаючи шарф і засовуючи його собі в кишеню. — Він не дивак, він милий.
— Він ставив мільярди запитань. Я думав, він ніколи не піде геть. Узагалі, звідки ти його знаєш?
— Він запропонував мені навчання в День пропозицій.
Брови Готорна підскочили.
— Ти отримала дві пропозиції? Я був щасливий отримати одну.
— Я отримала чотири, — сказала Морріґан червоніючи. І поспішила додати: — Але дві були фальшиві. Це був жарт чи щось таке.
Готорн замислився і мовчав усю дорогу до їхньої платформи. Вони втрьох бігли за останнім поїздом і заскочили всередину саме тоді, коли двері зачинялися.
— Ти вже знаєш його? — запитав він у Морріґан, коли вони всілися на два останніх місця. Фенестра сиділа поруч на задніх лапах, даруючи іншим пасажирам свій особливий погляд.
— Що? — Вона добре знала, що він має на увазі.
— Твій дар. Він має бути справді хорошим. Щоб отримати чотири пропозиції.
— Дві пропозиції, — виправила його вона, не зводячи погляду зі своїх черевиків. — І він не може бути настільки хорошим, якщо я навіть його не знаю.
Вони сиділи мовчки всі сім станцій, хоча Морріґан знала, що Готорн помирає від бажання поставити більше запитань. Коли вони вийшли в прохолодну ніч, він нарешті здався.
— Отже, — сказав він, легенько штовхаючи Морріґан ліктем, — з якої школи прийшов цей сірий дивак?
Морріґан спохмурніла.
— Він був не зі школи, а з компанії, що називається корпорація «Сквол». І не називай його так.
— Він хотів, щоб ти стала його ученицею, цей тип Джонс?
— Ні, — сказала Морріґан. — Це його бос подарував мені пропозицію. Езра Сквол.
— Езра Сквол, — повторив Готорн, примружуючись. — Десь я вже…
— Ви можете не відставати? — закричала Фен, що була далеко попереду. Вони наздогнали її. — Про що ви там позаду шепочетесь?
— Ні про що, — пирхнула Морріґан, а Готорн сказав: