Коли містер Гол дивився на них із сходів і дослухався до їхніх розмов, йому здалося неймовірним, щоб він міг бачити там нагорі щось дивовижне.
— Він не хоче ніякої допомоги, — сказав містер Гол у відповідь на жінчине запитання. — Віднесім лишень його багаж.
— Йому слід було б зараз же припекти рану, — зауважив містер Гакстер. — Особливо якщо є запалення.
— А я б застрелила цього собаку, — сказала одна жінка.
Раптом собака загарчав знову.
— Швидше! — гукнув сердитий голос у дверях. Там удруге з’явився Незнайомий у пальті з піднятим коміром і в капелюеі із спущеними крисами. — Чим ви швидше повносите мої речі, тим краще.
Один з присутніх зауважив, що на ньому були вже інші штани й рукавички.
— Він вас покусав, сер? — спитав Фіренсайд. — Мені дуже шкода, що мій собака…
— Це пусте, — заспокоїв його Незнайомий. — Навіть шкіра не подряпана. Поспішіть з цими речами.
І він вилаявся знишка — так принаймні запевняє містер Гол. Як тільки перший ящик за його командою було принесено до вітальні, Незнайомий зараз же кинувся до нього і заходився розпаковувати, розтрушуючи скрізь солому на килимі місіс Гол. Він витягав різні пляшки: і маленькі, пузаті з якимись порошками, і коротенькі, тоненькі з білою та кольоровою рідиною, і довгі, циліндричні з наліпками “отрута”, і круглі з тоненькими шийками, і великі з зеленого та білого скла, і пляшки із скляними затичками, і пляшки з корковими затичками, і пляшки з дерев’яними затичками, і пляшки з-під вина, і пляшки з-під олії. Розставляв він усе це рядами на шифоньєрці, на коминку, на столі коло вікна, на підлозі, на книжковій полиці, — одне слово, скрізь. Аптека в Брембльгерсті не могла похвалитися й половиною такої кількості пляшок. Видовище було разюче. Ящик по ящику звільнявся від пляшок; і нарешті всі шість спорожніли, а на столі й підлозі виросла ціла гора соломи. Крім пляшок, у ящиках була ще сила пробірок та старанно укутані терези.
Порозпаковувавши ящики, Незнайомий зараз же підійшов до вікна й почав працювати, не звертаючи найменшої уваги ні на грубий шар соломи під йогами; ні на пригаслий коминок, ні на ящик з книжками, який залишався ще надворі, ні на решту багажу, приставлену вже нагору.
Коли місіс Гол принесла йому обідати, Незнайомий настільки захопився переливанням рідини з пляшок у пробірки, що не помічав її присутності, аж доки вона позамітала солому і поставила на стіл тацю, зробивши це трохи сердито, бо бачила, в якому стані її підлога. Тільки тоді він озирнувся, але одразу ж повернув голову назад. Місіс Гол. спостерегла, проте, що він був без окулярів, які лежали поруч на столі, і їй здалося, ніби очні западини в нього страшенно глибокі. Незнайомий зараз же наклав окуляри, а тоді повернувся обличчям до неї. Місіс Гол зібралась була вже висловити своє незадоволення, що він так забруднив підлогу, але він випередив її.
— Я попрошу вас не входити до кімнати, не постукавши, — сказав Незнайомий трохи роздратованим тоном, що був такий характерний для нього.
— Я постукала, здається…
— Може й так. Але під час моїх досліджень — надзвичайно важливих і потрібних — найменша перешкода… скрип дверей… Я мушу просити вас…
— Звичайно, сер. Ви можете зачинятись на ключ у таких випадках. Та й завжди.
— Думка дуже слушна, — зауважив Незнайомий.
— Але ця солома, сер. Дозволю собі сказати…
— Не треба. Якщо солома вас непокоїть, запишіть її до рахунку.
І він пробурмотів кілька слів, що місіс Гол видалися наче лайкою.
У нього був такий чудний вигляд, войовничий і запальний, коли він стояв перед нею з пляшкою в одній руці й пробіркою в другій, що місіс Гол не на жарт збентежилась. Але вона була жінка рішуча.
— Тоді я б хотіла знати, сер, скільки, на вашу думку…
— Шилінг… Запишіть до рахунку шилінг. Шилінга, певно, вистачить?
— Нехай і так, — сказала місіс Гол, застеляючи стіл скатертиною. — Коли це вас задовольняє, то, звісно…
Він сів, обернувшись до неї піднятим коміром пальта.
До вечора він працював, замкнувши двері і, як свідчить місіс Гол, майже в цілковитій тиші. Тільки раз почувся дзенькіт пляшок, що стукались одна об одну, неначе струсили стіл, потім брязкіт з силою кинутого на підлогу скла і швидкі кроки по кімнаті. Боячись, чи не скоїлось там чого серйозного, місіс Гол підійшла до дверей і прислухалась, але стукати не наважилась.