Выбрать главу

Герберт Дж. ВЕЛЛС

НЕВИДИМЕЦЬ

Романи

НЕВИДИМЕЦЬ

Гротескний роман

Розділ І

Приїзд незнайомця

Незнайомець приїхав у лютому, одного холодного вітряного дня, коли здійнявся останній у році снігопад. Чоловік ішов із залізничної станції Бремблгерст, несучи маленьку чорну валізу. Він був закутаний з ніг до голови, і криси його м’якого фетрового капелюха затуляли кожен дюйм його обличчя, крім блискучого кінчика носа; сніг білою гривою лягав йому на плечі та груди. Похитуючись, він зайшов — радше мертвий, ніж живий, — у заїжджий двір «Карета і коні» й кинув на підлогу свою валізу.

— Вогню! — загукав він. — Заради Бога! Кімнату і вогню!

Потупавши і струсивши з себе сніг, він рушив слідом за місіс Гол у вітальню, щоб вирішити всі питання. Після цього жбурнув декілька соверенів на стіл і попрямував до своєї готельної кімнати.

Місіс Гол розпалила коминок і, залишивши незнайомця на самоті, пішла власноруч готувати йому обід. Гість, що зупинявся в Айпінгу в зимовий час, був нечуваною удачею, тим паче гість, що не торгується. Отож вона твердо вирішила показати, що вона гідна такої щасливої нагоди. Тільки-но бекон посмажився, а Міллі, її млява помічниця, трохи пожвавилася після пари влучних зауважень, господиня понесла скатертину, тарілки й чарки у вітальню і почала з особливим шиком розставляти їх. Незважаючи на жваве полум’я, вона була здивована, побачивши свого відвідувача досі в капелюсі й пальті. Він стояв до неї спиною, задивившись у вікно на сніг, що падав надворі. Руки в рукавичках він заклав за спину і здавався заглибленим у роздуми. Господиня помітила, що розталий сніг з плечей і досі крапає на килим.

— Пане, можна я заберу ваш капелюх і пальто, — запитала вона, — і гарненько висушу їх на кухні?

— Ні, — відповів він, не обертаючись.

Вона не була впевнена, що розчула його, і збиралася повторити запитання.

Незнайомець обернув голову і поглянув на неї через плече.

— Нехай краще воно буде на мені, — чітко сказав він, і вона помітила на ньому великі блакитні окуляри, затулені з боків, а понад коміром пальта — густі бакенбарди, що цілком приховували щоки й обличчя.

— Гаразд, пане, — сказала вона. — Як волієте. Незабаром у кімнаті стане тепліше.

Він нічого не відповів і відвернувся, і місіс Гол, відчуваючи недоречність дальшої розмови, залишила швиденько все необхідне на столі та шмигнула геть із кімнати. Коли вона повернулася, незнайомець досі стояв на тому самому місті, як статуя: спина згорблена, комір піднятий, промоклі криси капелюха звисають донизу, повністю приховуючи обличчя й вуха. Виклавши на стіл яйця з беконом, вона радше крикнула, ніж сказала:

— Обід подано, пане.

— Дякую, — миттю озвався він, але не поворухнувся, аж доки за нею не зачинилися двері. Покружлявши навколо, він нетерпляче підійшов до столу.

Зайшовши до кухні, місіс Гол почула стукіт, що повторювався з регулярними інтервалами. «Стук, стук, стук» — знову і знову чутно було дзвін ложки, якою калатали в мисці.

— Що за дівчисько! — вигукнула вона. — Ну ось, а я й забула про неї. Яка ж вона повільна!

А тоді, сама закінчивши змішувати гірчицю, сказала Міллі декілька колючих слів про її неквапність. Місіс Гол приготувала шинку і яйця, накрила на стіл і зробила все що потрібно, в той час як Міллі (ото ще допомога!) не спромоглась упоратись і з гірчицею. А новий гість збирається залишитися на ніч! Потім господиня наповнила гірчичницю, величаво поклала її на чорно-золоту чайну тацю і понесла до вітальні.

Злегка штовхнувши двері, вона відразу ввійшла. Її відвідувач заметушився, і вона помітила, як під столом зник якийсь білий предмет. Здалось, ніби гість підбирає щось із підлоги. Поставивши гірчичницю на стіл, господиня помітила, що пальто і капелюх лежать на стільці перед коминком, а пара мокрих черевиків загрожують іржею сталевим коминковим ґраткам. Це налаштувало її рішуче.

— Здається, тепер я можу забрати одяг і висушити, — сказала вона суворо й безвідмовно.

— Капелюх залиште, — промовив відвідувач глухо, і вона, обернувшись, побачила, що він підвів голову і сидить, дивлячись на неї.

Якусь мить вона стояла, витріщаючись на нього, занадто здивована, аби здобутися на слово.

Білою тканиною — це була серветка, яку він приніс із собою, — він затуляв нижню частину обличчя, отож рот і щелепи були цілковито приховані, що й було причиною його глухого голосу. Але не це перелякало місіс Гол. А те, що все його чоло над блакитними окулярами затуляла біла пов’язка, а інша пов’язка красувалася на вухах, не залишаючи й клаптика відкритого обличчя, за винятком хіба рожевого гострого носа. То й був ясний, рожевий і блискучий, як і раніше. Гість був одягнений у темно-коричневий вельветовий жакет із високим чорним лляним комірцем на шиї. Густе чорне волосся, що вибивалося з-під поперечних пов’язок і між ними, було геть розкуйовджене, і це надавало йому дивакуватого вигляду. Закутану й перев’язану голову жінка аж ніяк не сподівалась побачити, і тому деякий час не могла поворухнутись.