Несподівано незнайомець стиснув руки в рукавичках і підняв їх над головою, вигукнувши «Стоп!» так несамовито, що відразу примусив господиню замовкнути.
— Ви не розумієте, — вигукнув він, — хто я такий і що я роблю. Я вам покажу. О Господи! Я покажу вам.
Тоді він приклав долоню до обличчя — і раптово відсмикнув. Центр його обличчя перетворився на чорну западину.
— Ось, — сказав він і, підійшовши до місіс Гол, щось їй вручив, і вона, витріщаючись на його обличчя, з яким відбулася дивна метаморфоза, автоматично це взяла. Та коли вона побачила, щó це було, то голосно зойкнула, випустила з рук і приголомшено відступила вбік. А ніс — це був ніс незнайомця! рожевий і блискучий! — покотився по долівці.
Далі незнайомець зняв свої окуляри, і всі в буфеті роззявили роти. Він зняв капелюх і несамовитим рухом зірвав бакенбарди і бинти. Якусь мить ніхто не вірив своїм очам. Буфетом прокотилося страшне передчуття.
— Боже милосердний! — вигукнув хтось.
Нарешті гість здер усі бинти.
Страшнішого ніхто в житті не бачив. Місіс Гол стояла, роззявивши рота, а потім, охоплена жахом, заверещала й кинулася до дверей. Люди заворушилися. Вони були готові до шрамів, різних фізичних вад, до реального жаху, а тут — нічого! Бинти та штучне волосся літали з коридору в буфет і назад, незграбно стрибаючи, щоб не зачепити людей. Люди помчали сходами вниз, наштовхуючись одне на одного. Що ж до чоловіка, який залишився в кімнаті, викрикуючи незв’язні пояснення, то аж до коміра пальта це була кремезна жестикулюючи постать, але вище нього… суцільна порожнеча, нічого видимого!
Мешканці містечка почули крики й верески і, визирнувши на вулицю, побачили, що з готелю «Карета і коні» несамовито вискакують люди. Вони бачили, як раптом упала місіс Гол, а містера Тедді Генфрі підстрибнув, щоб не спіткнутись об неї, а потім почулися страшні крики Міллі, котра, зачувши метушню, вийшла з кухні — й натрапила на безголового незнайомця. Галас дедалі більше поширювався.
Відразу всі з вулиці: продавець солодощів, власник кокосового стрільбища і його помічник, власник гойдалок, дітвора, сільські денді, чепурні дівчата, старші люди в смокінгах і цигани у фартухах, — почали збігатись до готелю, і в надзвичайно короткий проміжок часу натовп виріс, мабуть, до сорока людей, які кричали, розпитували, вигукували і радили, згуртувавшись перед закладом місіс Гол. Усім кортіло виговоритися водночас, і в результаті здійнявся страшенний гамір. Невеликий гурт опікувався місіс Гол, підтримуючи її, знесилену, під руки. Відбувалась нарада, де обговорювали неймовірне свідчення одного горлатого очевидця. «Ну і страховище!» — «Що ж він робив?» — «Чи не поранив він бідолашне дівчисько?» — «Впевнена, що він бігав там із ножем». — «Я вам кажу, голови нема. Вище плечей — суцільна порожнеча!» — «Нісенітниця! Це все якась чаклунська хитрість». — «Він зняв усі свої бинти…»
Намагаючись зазирнути у відчинені двері, натовп сформувався в атакуючий клин, і найвідчайдушніша його верхівка розташувалась найближче до готелю. «…Якусь мить він стояв, почувся крик дівчини, і він обернувся. Я побачив, як змахнула її спідниця, а він пішов за нею. Не минуло й десяти секунд, як він повернувся з ножем в одній руці та хлібиною в другій; стояв так, ніби пильно на щось дивиться. Це було щойно. Потім вийшов крізь оті двері. Я вам кажу, голови в нього взагалі не було…»
Позаду почулось якесь заворушення, і промовець зупинився, щоб відійти трохи осторонь і дати дорогу невеликій процесії, яка цілеспрямовано марширувала до будинку; першим ішов містер Гол, розчервонілий і сповнений рішучості. За ним слідував містер Боббі Джеферс, місцевий полісмен, а далі насторожений містер Веджерс. Вони прийшли, озброєні ордером на арешт незнайомця.
Люди викрикували суперечливу інформацію про останні події.
— З головою чи без голови, а я повинен його заарештувати, і я це зроблю, — сказав Джеферс.
Містер Гол, піднявшись сходами, попрямував відразу до дверей вітальні й рішуче їх відчинив.
— Полісмене, — сказав він, — виконуйте свій обов’язок.
Джеферс увійшов усередину. За ним Гол, останнім — Веджерс. У тьмяному світлі кімнати вони побачили повернену до них передом безголову фігуру з надкушеним окрайцем хліба в одній руці та шматком сиру в другій.