…Тепер, коли Гол, Генфрі й помічники вибігли з будинку, місіс Гол, навчена роками досвіду, залишилась у буфеті біля каси. Зненацька двері вітальні відчинились, і з’явився містер Кас та, не глянувши на неї, одразу збіг сходами вниз і помчав за ріг будівлі.
— Тримайте його! — закричав він. — Не дайте йому викинути отой пакунок.
Про існування Марвела він нічого не знав, оскільки Невидимець передав тому записники і пакунок на подвір’ї. Обличчя в містера Каса було сердите і рішуче, але в його вбранні чогось бракувало — воно було схоже на простору білу туніку, що могла б не викликати подиву хіба що в Греції.
— Тримайте його! — галасував він. — У нього мої штани! І весь одяг священика!
— Зараз він у мене дістане! — закричав він до Генфрі, проминаючи розпростертого Бакстера. Він повернув за ріг — і приєднався до загальної веремії, де його відразу збили з ніг, і він упав у непристойній незграбній позі. Хтось, утікаючи, сильно наступив йому на палець. Він зарепетував, насилу звівся на ноги, але тут його знову збили на землю — і він приземлився на всі чотири. Він збагнув, що його втягли не в переслідування, а в безладну втечу. Всі бігли назад до містечка. Він звівся знову — і хтось жорстоко вдарив його у вухо. І він, похитуючись, негайно вирушив назад у готель «Карета й коні», на своєму шляху перестрибнувши через покинутого Гакстера, котрий намагався сісти.
Піднімаючись сходами готелю, він почув позаду несподіваний гнівний оклик, що різко виділявся на фоні загального галасу, і дзвінкий ляпас по щоці. Він упізнав голос Невидимця, а інтонація була такою, ніби його раптово розлютили болісним стусаном.
За хвилину містер Кас уже був у вітальні.
— Бантингу, він повертається! — вигукнув він, вбігаючи всередину. — Бережіться!
Містер Бантинг стояв біля вікна, зайнятий спробою загорнутися у килим і «Західно-Суррейську газету».
— Хто повертається? — запитав він так перелякано, що його костюм мало не розпався.
— Невидимець, — відповів Кас і кинувся до вікна. — Краще забираймося звідси! Він б’ється, як божевільний! Як божевільний!
За мить він уже був на подвір’ї.
— Боже милосердний! — вигукнув містер Бантинг, вагаючись між двома страшними альтернативами. В коридорі готелю він почув звуки жахливої боротьби і ухвалив рішення. Він виліз у вікно, нашвидку поправив свій костюм і кинувся тікати геть із містечка так швидко, наскільки це дозволяли його короткі товсті ноги.
Від моменту, коли Невидимець скрикнув од гніву, а містер Бантинг здійснив свою незабутню втечу з містечка, неможливо дати послідовний звіт про події в Айпінгу. Можливо, початковим наміром Невидимця було просто прикривати відступ Марвела з одягом і записниками. Але його гумор, котрий ніколи не бував гарним, здалося, зовсім спаскудився після якогось випадкового штурхана, й одразу потому Невидимець почав усе трощити й нищити заради простого задоволення заподіяти шкоду.
Тільки уявіть повну вулицю людей, що кудись біжать, і грюкання дверей, і бійки за місце у схованці. Уявіть метушню, на дорозі якої раптом постали дошки старого Флетчера, що насилу тримали рівновагу, спираючись на два стільці… це призвело до катастрофічних результатів. Уявіть налякану пару, яку закрутила страшна веремія… Та зрештою безлад і гармидер минувся, і вулиця Айпінга з усіма своїми прикрасами та прапорами знову стала безлюдною, за винятком досі лютого Невидимця, розкиданих кокосових горіхів, перекинутих полотняних ширм і цілого розсипу солодощів. Зусібіч було чути, як зачинають віконниці та штовхають засуви, і єдине, що нагадувало про присутність людей, — випадковий погляд спідлоба в кутку віконної шибки.
Побивши всі вікна в «Кареті й конях», Невидимець трохи розважився, а потім просунув вуличний ліхтар у вікно вітальні місіс Грибл. І, здається, саме він перерізав телеграфний дріт, що вів до Адердіна, — перерізав якраз навпроти будиночка Гіґінсів. А після цього, як дозволяла його своєрідна особливість, він повністю зник із людських очей, і більше в Айпінгу його не чули, не бачили і не відчували. Він зник назавжди.
Та тільки за дві години дехто ризикнув вийти на спустошену вулицю Айпінга.
Розділ ХІІІ
Містер Марвел обговорює свою відставку
Коли почали насуватися сутінки і мешканці Айпінга уже наважувалися боязко визирнути надвір, щоб глянути на уламки свята, невисокий кремезний чоловік у потертому циліндрі у напівтемряві, що огорнула букові ліси, важко простував у напрямі до Бремблгерста. Він ніс три записники, перев’язані декоративною еластичною мотузкою, та пакунок, загорнений у блакитну скатертину. Його червонувате обличчя виказувало переляк і втому; він, здавалося, кудись страшенно поспішає. Його супроводжував голос, але це був не його власний голос, і як перше, чоловік раз у раз здригався від дотику невидимих рук.