Ченґ зупинила авто. Вона сказала:
– Йди перевір.
Асфальт під ногами Ричера був просто розпеченим. На ньому можна було смажити яйце. Він почув дзижчання мух на відстані десь шести футів від себе. Розсувне віконце було відчинене. Те, звідки раніше до них говорив охоронець. «Бажаю гарно провести час». Кондиціонер працював на повну потужність, намагаючись упоратись зі спекою.
Охоронець лежав на підлозі. Він був прив’язаний до ніжок свого стільця. Сорочка на короткий рукав. Руки, вкриті плямами. Розплющені очі. Він отримав один постріл у груди та ще один у голову. Мухи влаштували собі свято на його крові. Вони мали синюватий відтінок та мінилися на сонці. Повзали по ньому. Уже відкладали яйця.
Ричер пішов назад до авто. Він сказав:
– Він був старим чоловіком. І старішим уже не стане.
– Це трохи полегшує мої докори сумління через допомогу в убивстві.
– А мене змушує пожалкувати, що я не взяв ніж для масла на кухні і не відрізав йому голову.
Ченґ виїхала за ворота і зробила декілька заплутаних поворотів ліворуч та праворуч. Вони не чули ніякого завивання сирен удалині. Ніякої метушні. Лише звичні для Фенікса затори, три блискучі смуги для руху, які нагадували неквапну течію, що ніколи не припиняла свій рух.
– Куди ми їдемо? – запитала вона.
– Давай знайдемо місце, де можна випити кави. А ще ти маєш зробити один дзвінок.
Вони зупинилися біля придорожнього супермаркету у Парадайз-Велі. Там була відома кав’ярня, яку втиснули між магазином, що продавав шкіряні паски зі срібними пряжками, та крамницею, де торгували порцеляновими тарілками з витонченими візерунками. Ченґ замовила собі каву з льодом, а Ричер звичайну, гарячу. Вони сіли за липким столиком у кінці залу. Ричер сказав:
– Попроси Вествуда обрати готель. У якомусь зручному місці, і щоб він вписувався в його бюджет. Скажи йому, що ми приєднаємося до нього через дві години.
– А чому аж через дві години?
– У вашої контори є офіс у Феніксі?
– Звісно. У Феніксі живе ціла купа колишніх агентів ФБР.
– Нам потрібно опитати місцевих.
– Про тих типів у будинку?
– Про їхнього боса. Який є також босом Хеккета. Тип, який займається підбором охорони, у чому, я певен, зацікавлена велика кількість клієнтів. Ринок послуг у дії. Він мені здався крупним типом. По телефону. А ще той хлопець, який розмовляв із нами в будинку, згадав про якогось товстуна. Ти це чула? Він скаржився на те, що не отримає грошей і що не матиме можливості змінити умови угоди після її виконання, а тоді він сказав, що такі правила впровадив товстун. Тож нам потрібне його ім’я. Ім’я кримінального ватажка на території Фенікса, який має східноєвропейське коріння і керує своїми земляками тут, на місці, а таких, як Хеккет, посилає у справах. А ще: кому б захотілося, щоб його називали товстуном? Хіба що за спиною. Конкретне місце його розташування також стало би нам у пригоді.
– Навіщо?
– Хочу до нього завітати.
– Навіщо?
– Заради Емілі. І сестри Мак-Кенна. І охоронця у вартівні. А ще в мене тепер болить спина та голова. Деякі речі просто не можна залишати без уваги.
Ченґ кивнула:
– А деякі речі мають побічні ефекти.
– Саме так.
– Питання Материного Спочинку так і залишається поки невирішеним. Ми скасуємо його контракт на отримання охорони. Просто відітнувши йому голову. До того як ми туди дістанемося.
– Це саме такими даними володіє твій місцевий інформатор?
– І я би ними володіла, якби мені зателефонували із Сиєтла.
Вона витягла свій телефон і почала набирати номер, спочатку Вествудів, щодо готелю, а тоді погортала список своїх контактів і знайшла свій місцевий номер. Мабуть, запасної квартири. Десь неподалік. Мабуть, у Месі, або Ґлендалі, або у Сан-Ситі. Яка обставлена шафками та поличками з одного гарнітура, а також столом та комодом. А ще комп’ютером і телефоном, і факсом, і принтером. Інвестиції в нову кар’єру. «У нас є офіси по всій країні».
Ричер підвівся та попрямував до чоловічої вбиральні, де він оглянув себе в дзеркалі, намагаючись з’ясувати, чия на ньому кров – власна чи чужа – та чи є на ньому ще якісь сліди ушкодження. Він завжди діяв дуже завбачливо. Одного разу він заарештував типа, у голові якого застряг зуб його жертви, центральний передній зуб, який нагадував своїм виглядом якусь блідо-жовту намистину із салону на пляжі. Після цього він дуже ретельно помив свої долоні, зап’ястки та передпліччя, витративши на це купу мила. Він хотів позбутися залишків стрілянини. Також дуже завбачливо. Для чого іти легким шляхом?