– Відступіть.
Ченґ натиснула на ключ, і чорний седан підморгнув фарами. Він був меншим, ніж ті легковики з водіями, що їздили по місту, проте і не зовсім компактним. Ченґ відчинила задні дверцята, і Ричер примусив свого заручника покласти сумки на сидіння. Тоді він його розвернув і штовхнув у напрямку будинку. «Узі» він усе одно тримав напоготові. Ченґ сіла за кермо. Ричер позадкував до пасажирського сидіння. Ченґ рвучко рушила з місця. Ричер витяг із заднього сидіння рюкзак із героїном та розвіяв його через вікно, поки Ченґ набирала швидкість. Маленькі паперові пакети полетіли врізнобіч, усі сяючі, усі коричневого кольору, наче нашестя саранчі, щоправда, уже мертвої, наче вихор повітря під час злету гелікоптера. Люди почали вибігати на дорогу, намагаючись підібрати пакети, женучись за машиною, випереджаючи стрибками один одного та прагнучи впіймати якомога більше. Чоловіки, що були в будинку, також вибігли на дорогу, намагаючись навести лад та забрати те, що належить їм. І це було останнім, що побачив Ричер, тому що Ченґ влетіла у крутий лівий поворот в кінці вулиці, що йшла по діагоналі, після чого її мешканці зникли з поля зору.
51
Вони покинули ауді в гаражі для паркування авто приїжджих до міста на бічній вулиці, за чотири квартали від готелю. Двері залишили незамкненими, а ключ не витягли із авто. Вони заховали здобуту зброю в сумці із грошима і понесли до номера Вествуда. Там вони спочатку влаштували невелике шоу, поступово розкриваючи карти, наче на виступі мага. Наче витягали кроликів із капелюхів. Спочатку «Глок», тоді «Беретта», а потім і «Узі», кожен з яких був сприйнятий із великим ентузіазмом, а тоді нарешті сумка повністю розкрилася і на покривало з неї лавиною посипалися гроші.
Вествуд сказав:
– Я передумав стосовно мого твердження про філософію.
Разом із Ченґ вони почали перераховувати купюри, а Ричер тим часом перевіряв зброю. Усі повністю заряджені, плюс іще один пістолет був у них в запасі. В сумі вони мали шістдесят сім патронів, і всі вони були взаємозамінними. «Узі» був у дуже хорошому робочому стані. Як зазвичай і належало «Узі». Простий механізм, спроектований з урахуванням того, якою насправді була боротьба, а не того, якою вона повинна була би бути. Як дехто може сказати про автомат Калашникова. Пістолети були зовсім іншими. Особливо «Беретта», на думку деяких. Вони були точними механізмами. Прекрасно розробленими та міцними, проте мінімального догляду вони все одно потребували. Ричер зробив висновок, що наркодилери таким доглядом зазвичай не переймалися. Гроші на них вони витрачали такі ж самі, як і всі інші люди, проте їхня зброя чомусь часто давала осічку. Правда життя. Поганий догляд або навіть цілковита його відсутність. І «Глок», і «Беретта» не були достатньо змащеними і були брудними на дотик. Це була надійна зброя, і вона перебувала в майже нормальному стані, проте недостатньо хорошому. Принаймні не настільки хорошому, щоб можна було заради заволодіння нею щось скоїти. Про це можна було посперечатися. Це навіть породжувало філософське питання: чи є та зброя, яка не викликає в тебе довіри, взагалі зброєю?
– Ричере, поглянь сюди, – покликала Ченґ.
Він глянув. Зовнішність, вочевидь, таки була оманливою. Поодинокі засмальцьовані п’ятірки, цупкі стоси десяток та нещільно скручені рулони двадцяток були досить реальними на вигляд. Проте це ще було не все. Навіть не половиною історії. Лише запізнілими думками. Їх накидали в сумку як додатковий тонкий шар, який маскував головний її вміст. А там були стоси стодоларових купюр у банківській упаковці. Усі свіжі, ароматні, хрусткі та новенькі. І товсті. По сто купюр у кожній пачці. Сотня сотень давала в сумі тисячу. У кожній пачці. А пачок було багато.
Він запитав:
– Скільки їх там?
Вона відповіла:
– Понад двісті тридцять тисяч доларів.
Якийсь час він мовчав. А тоді знову звернувся до Ченґ:
– Я можу знову глянути на ті фото із супутника?
Комп’ютер Вествуда давно вже був увімкнений і готовий до роботи, а зображення збереглося в його мережевій історії, тож навіть попри те, що, за його словами, Інтернет тут був повільним, фото з’явилося на екрані вже через кілька секунд. Ричер поглянув на нього.
Як і раніше, він побачив ферму в оточенні моря пшениці. Огорожі, протоптаний ґрунт, поросята, кури та овочеві грядки. Будинок та шість прибудов. Припарковані машини та супутникові тарілки. Сарай із генератором. Слабкі натяки на електролінії, натягнуті між будинками, і телефонна лінія, яка тягнулася на стовпах. Криниця та її тінь. Це було кращим за малюнок архітектора, бо це була уже справжня збудована реальність, а не лише план.