Водій кадилака сидів зі зведеними вгору колінами для того, щоб зафіксувати свій бінокль. Він спостерігав за дорогою далеко вдалині, увесь шлях на захід. Якщо хтось звідти наближався, він хотів бути максимально готовим до цього. Мойнахан підвів праву руку вгору, щоб прикритися від сонця, а лівою рукою він притиснув бінокль до очей. Трохи нестійке положення. Це нелегко було робити в шоломі. Його стратегія полягала в тому, щоб постійно слідкувати за всією територією, туди і звідти, зблизька і здалеку. Він хотів переконатися, що нічого не пропустив.
Раптом зашипіла їхня рація. Мойнахан поклав бінокль додолу та підняв рацію. Він сказав:
– Говоріть.
Чоловік у джинсах та з волоссям сказав:
– Хлопці, мені потрібно, щоб ви дочекалися ранкового потяга. Ваша зміна запізнюється.
Мойнахан глянув на водія кадилака. Той знизав плечима. Третій ранок. Паніка змінилася рутиною. Мойнахан сказав:
– Гаразд.
І поклав рацію додолу. Тоді він глянув на свій годинник і сказав:
– Двадцять хвилин.
Він підняв бінокль і знову затулився правою долонею від сонця. Тоді повідомив:
– У мене тут дещо є.
Водій кадилака востаннє подивився на чистий захід і повернувся в інший бік. Він також захистився від сонця долонею правої руки. Бінокль трохи тремтів. На сході горизонт був уже яскравим. Сонце досі було недостатньо високо для того, щоб повітря стало чистим. Так було погано дивитися крізь бінокль. На дорозі виднілася якась невелика квадратна річ, яка дивно коливалась із боку в бік, проте залишалась на місці. Жодного видимого руху вперед. Оптична ілюзія, це все через самі біноклі. Це була вантажівка, швидкість якої була приблизно сорок п’ять миль за годину. Вона була майже повністю білого кольору. Їхала вантажівка в їхньому напрямку.
Водій кадилака сказав:
– Простеж за нею. Переконайся, що за нею більше нікого немає.
Він знову повернувся на захід, підтягнувши коліна вгору. Тоді вирівняв свій бінокль і вигукнув:
– Чорт, у мене тут також щось є.
Мойнахан перепитав:
– Що саме?
Їхнім найімовірніше правильним здогадом було те, що це була машина червоного кольору. Лише маленька цяточка вдалині, в лобовому склі якої вже грало ще досить низьке сонце. Приблизно за п’ятнадцять миль звідси. Така ж сама, як і на сході. Вона розхитувалася на місці, проте нікуди не рухалася. Ілюзія.
Він запитав:
– Як там твоя машина?
– Вона досі наближається.
– Позаду нікого немає?
– Не можу сказати. Не зараз. Там може їхати й цілий конвой.
– У мене те саме.
І вони продовжили стежити далі. Машини, що були ще досить далеко, рухалися по абсолютно прямій дорозі, тримаючи курс просто на них. Лінзи бінокля хоч і збільшували зображення, проте робили його пласким. Скаламучене повітря, невпинне похитування з боку на бік, жодного подальшого руху, та згустки пилу.
Мойнахан підняв рацію. Він натиснув на клавішу, і коли почув у відповідь: «Говори», – сказав:
– До нас наближаються машини, із заходу та сходу. Середня швидкість. Очікуваний час прибуття приблизно такий самий, як у поїзда.
Чоловік у джинсах і з висушеним волоссям сказав:
– Це воно. Не дивно. Вони хочуть, щоб ми одночасно наглядали за трьома транспортними засобами.
Водій кадилака обернувся та перевірив східний бік, тому що Мойнахан говорив по рації. Вантажівка досі була там. Досі квадратної форми і досі якось похитувалась. Жодного видимого подальшого руху. Переважно білого кольору. Але тільки переважно. Там були й спалахи якогось іншого світла. Знайомі фіолетові та помаранчеві кольори. Він сказав:
– Зачекай.
Мойнахан повторив це в рацію:
– Зачекайте секунду, шеф.
Водій кадилака пояснив:
– Це FedEx. Це за мною.
Мойнахан доповів:
– Шеф, зі сходу чисто. Це всього лишень FedEx. Із заходу досі незрозуміло.
Чоловік у джинсах та з волоссям сказав:
– Наглядайте за ним.
– Обов’язково.
Мойнахан знову поклав рацію додолу. Він коротко оглянув поглядом FedEx, а тоді знову повернувся до західного боку. Можливо, дві голови спрацюють краще, ніж одна. Машина досі наближалася до них, проте вона все одно була ще далеко. Від її хромованої поверхні відбивалися сонячні промені з легким відблиском червоного кольору. Попереду неї виднівся розпечений асфальт, від якого підіймалися вгору потоки гарячого повітря, а позаду неї здіймалася хмара пилу. Це могло бути що завгодно.