Водій кадилака змінив положення та перевірив залізницю. На півночі нічого не було. Ніяких пішоходів. Ніяких самохідних машин. Але на горизонті з південного боку виблискувало щось срібного кольору. Ранковий потяг, за п’ятнадцять миль звідси. Прибував із Оклахома-Ситі. У повітрі між ними запанувало якесь незначне хвилювання. Він перевірив східний напрямок. Вантажівка FedEx досі була там і розгойдувалась з боку на бік. Він сказав:
– Я лише щойно зрозумів. Я пропущу доставку. Я тут застряг.
Мойнахан відповів:
– Буде тобі куди йти завтра.
Тоді він кивнув підборіддям у західному напрямку зі словами:
– Це найповільніша машина у світі.
– Вона не повільна. Вони просто так розраховують. Хочуть дістатися сюди одночасно з ранковим потягом. Щоб розділити нашу увагу на два напрямки. Ось чому вони їдуть із заходу. Їм не потрібен переїзд.
– На якій відстані потяг зараз?
– Авто ближче.
– Проте потяг швидший.
Водій кадилака нічого на це не відповів. Це йому нагадало ті паршиві задачки, які вони розв’язували у школі. «Якщо машина знаходиться на відстані дванадцять миль звідси і їде зі швидкістю сорок вісім миль за годину, а поїзд перебуває за п’ятнадцять миль звідси, проте рухається зі швидкістю шістдесят миль за годину, то хто прибуде першим?»
Одночасно. За визначенням. Тут і думати не було про що.
Машина наближалася. І потяг також наближався. Вони трималися чіткого курсу. Курсу можливого зіткнення. Далеко під ними, на площі, люди бігли на роботу, метушливо, наче мурашки. З їдальні виходили чоловіки й сідали у свої вантажівки. Розумний рух. Вони висилають групу перехоплення. Вони облаштують блокпост. Десь за милю звідси, мабуть. Завжди краще розбиратися з проблемами на стороні. Хіба що машина – це приманка. Можливо, вони зараз їдуть на потязі. Як у старому вестерні. Двері вагонів розчиняються, і звідти вилітає ціла купа шерифів верхи на конях. На рампі їх уже чекатимуть четверо хлопців. Плюс один буде з іншого боку, про всяк випадок. Цього має вистачити. Нам усім відомий план. Нам усім відомо, як це працює.
Тепер поїзд був достатньо великим, щоб його роздивитися. З одного боку він був освітлений сонячними променями, а з іншого – затінений. Як і вантажівка з автомобілем, що, здавалося, також гойдається з боку на бік, не рухаючись при цьому далі. Навколо нього кипіло повітря, наче підсвітлений струмінь при зльоті вертольота.
Машина продовжувала їхати в їхньому напрямку. Її вже готувалися зустріти дві вантажівки. Приблизно за милю від містечка. Вони стояли поруч, кожна на своїй смузі. Вишикувані у одну лінію. Поважні. Майже помпезні. Наче кам’яні леви на воротах до багатого маєтку.
А тоді вони почули шум лопатей гелікоптера.
53
Мойнахан та водій кадилака кружляли навколо, неначе навіжені. Вони, наче на них вчинили напад бджоли, звивалися та крутилися, дивлячись угору в пошуках гелікоптера. І знайшли вони його у двох різних місцях. Гелікоптерів було два.
Вони пікетували вниз, швидко та низько, один летів із північно-східного напрямку, який був на півдорозі праворуч, а другий – з північно-західного, що було на півдорозі ліворуч. Бац-бац-бац. Обоє, схоже, були пофарбовані в чорний колір. Прозорі кабіни, проте тоноване скло. Під ними вирувала та стелилася рівними лініями пшениця, наче малюючи першу риску у літері «V», і вершечок цієї літери, здається, починався саме там, де вони зараз стояли. Вершечок третього елеватора. Машина досі рухалася. І поїзд також. Їхня рація зашипіла. Чоловік у джинсах та з висушеним волоссям сказав:
– Не спускайте з них очей. Мені потрібно знати, що вийде з них. І де саме.
Тоді дзвінок обірвався. Вони бачили чоловіка вдалині, проте вигляд згори робив його маленьким і спотворював його форму. Він простував туди-сюди із приставленою до рота рацією. Бац-бац-бац.
Машина досі наближалася. І поїзд також наближався. Вони обоє були вже близько. Біноклі тепер не були потрібні. Вони стали зайвими. Звук лопатей ставав дедалі голоснішим, проте втрачав свій початковий ритм, і тепер усе заповнило ревіння турбін. Усе ставало занадто близьким. Залишилось, мабуть, менше хвилини.
А потім відбулася ціла низка речей. Мойнахан та водій кадилака і далі крутилися в різні боки, намагаючись усе роздивитися. Намагаючись не спускати очей. Спочатку той гелікоптер, що наближався праворуч, вирвався з великою швидкістю вперед та попрямував у східному напрямку, повернувшись за містом знову до плавних рухів та змінивши курс на південь. Він летів на повній швидкості, а це було страшенно швидко. Летів він у напрямку ферми. Тоді машина наблизилась до блокпосту та зупинилась. Це був червоний седан. Сімейний автомобіль. Дешевий, проте ідеально чистий. А це означало, що машина з прокату. З вікна їдальні одразу визирнуло двоє хлопців, які трохи зігнулись униз та про щось розмовляли.