– Навіщо ж ви тоді питали про це в адміністратора, якщо ви вже про все знали?
– Він міг би звузити мені пошуки. Але більш за все я хотів застосувати ім’я Ківера на публіці. Простіше не буває. Якщо за нами стежать, то нас можуть і підслуховувати, а я хотів, щоб вони почули це з моїх уст.
– Навіщо?
– Для того щоб чесно їх попередити, – відповів Ричер.
Ричер і Ченґ пройшли до номера, що знаходився двома дверима нижче, до двісті дванадцятого. І одразу ж викреслили його зі списку. Гардини були запнутими, а зсередини долинав тихий звук увімкненого телевізора. Це точно не номер Ківера. І двісті тринадцятий, і двісті п’ятнадцятий були порожніми. В обох номерах гардини були розсунутими, проте всередині панував суцільний морок. Ричер припустив, що номер прибрали зранку і після того в ньому нікого не було. За законом середніх величин можна було сміло вирахувати, що один номер був вільним, а інший належав Ківерові, за який він заплатив, проте так у ньому і не проживав через якісь надзвичайні обставини. Вільний номер виглядав би абсолютно буденно, а в номері Ківера точно був би якийсь знак, хоча б незначний, наприклад, піжама, яка стирчала б з-під подушки, чи книжка на столику біля ліжка, чи краєчок валізи, схованої подалі від очей, за стільцем. Але через темряву нічого не було видно.
Ричер запитав:
– Хочете кинути монетку чи зачекаємо до ранку?
Ченґ відповіла:
– І що ми можемо зробити? Вибити ногою двері? Нас чудово видно з рецепції готелю.
Ричер поглянув униз і побачив, як одноокий портьє тягне розкладний стілець по асфальту. Це був той самий стілець, на якому Ричер задрімав там, біля огорожі. Одноокий поставив стілець на тротуарі, просто під своїм вікном, і сів на нього, як колись сиділи для спостереження шерифи на своєму дощаному ґанку. Тобто він сів не під двісті чотирнадцятим. Нижче і трохи правіше. А це означало, що і не під двісті тринадцятим.
Він сів під обома вікнами одночасно. Цікаво. Тоді Ричерові раптом пригадався той самий стілець, того ранку, залишений серед дороги, і тоді він поглянув на свій колишній, сто шостий, номер і провів між цими двома точками лінію. Цікаво. Він оперся ліктями на поручні й сказав:
– Думаю, слід нам вибивати ці двері ногами чи ні залежить лише від того, наскільки нагальною є ця ваша справа.
Ченґ, що стояла поруч, відповіла:
– Ніхто не може щоразу правильно реагувати на такі дзвінки. Не завжди, це точно.
– Але ж іноді ви правильно реагуєте?
– Мабуть.
– То який цього разу випадок?
– А ви що про це думаєте?
– Я не маю до цього жодного стосунку. Моя думка зараз не має ніякого значення.
Вона продовжила:
– І все-таки, що ви думаєте?
– Усі справи різні.
– Дурня. Справи одні й ті самі. І ви це знаєте.
– Лише половина з усіх справ є однаковими, – відповів Ричер. – Вони діляться на дві великі категорії. Іноді ти знаходиш потрібного тобі хлопця через декілька тижнів, цілого та неушкодженого, а іноді ти його втрачаєш ще до того, як дізнаєшся про те, що в нього були проблеми. Третього не дано. Ця крива нагадує усміхнене обличчя. Іронія.
– Ось чому проста математика говорить нам зачекати. Або ми вже зазнали поразки, або в нас іще море часу.
Ричер кивнув:
– Саме так і виходить, згідно з математикою.
– А згідно з практикою?
– Якщо ми зараз це зробимо, ми, безумовно, вплутаємося в непередбачувану ситуацію проти обставин, серйозність яких ми навіть не в змозі оцінити. Може ж бути й п’ятеро хлопців із переконливими рукостисканнями. Або й п’ять сотень, усі з автоматами та військовою амуніцією. І всі вони виступали б на захист того, про що досі навіть не чули.
– І що б це могло бути, суто гіпотетично?
– Як я вже казав, це точно не вибухонебезпечні добрива на складі. Це щось інше – те, що здавалося спочатку дивним, а потім виявилося зовсім іншим. Можливо, така їхня стратегія: вони справді намагаються до нас дістатися.
Ченґ кивнула в бік одноокого, який сидів на своєму пластиковому стільці.
– Ви обрали правильну стратегію, згадавши ім’я Ківера. Цей чолов’яга по пояс загруз у цій справі.
Ричер кивнув:
– Власники мотелів завжди можуть стати в пригоді, за будь-яких обставин. Але цей чоловік не є одним із керівників організації. Він опирається. Він невдоволений. Він вважає, що вартий кращого, аніж бути нічним сторожем. Але, вочевидь, його боси зовсім іншої думки.