– Час від часу.
– Але є дещо в розповіді клієнта, що змушує Ківера замислитися. Однак він досі налаштований доволі скептично, тому вирішує провести невеликий експеримент. Зрештою, це Оклахома-Ситі, правда ж? Скоріше за все, він прямує аж до станції, щоб дістати там газети з інших міст. І він їх дістає. Однієї неділі він купує «Лос-Анджелес Таймс». Він хоче переконатися, що цьому свідкові-експерту можна довіряти. Чи є він серйозним письменником, чи пише брошурки для супермаркету? Ківер хоче з’ясувати це самотужки. Коли виростили першу пшеницю?
– Залежить від того, де саме, – відповіла Ченґ. – У будь-якому разі, тисячі років тому.
– Тож, виходить, Вествуд і справді непогано пише. Спочатку він розібрався з мозком, а тепер пішов на тисячі років назад. Ось справді розумний хлопець. Проте Ківеру це ще не відомо. Тому що статтю він досі не прочитав. Із чого можна дійти висновку, що розповідь клієнта його заінтригувала, проте не здалася нагальною. Ківер не взявся одразу до справи.
– Зате зараз вона здається досить нагальною.
– Саме так. Ми мусимо дізнатися, що такого сталося в цій справі.
Хоча ця місцина і не нагадувала поселення із Сусідським Спостереженням, вони все одно вирішили не затримуватися тут надовго. Вони вийшли через передпокій та зачинили за собою двері. Тоді вони пішли до проїзду та сіли у авто.
Ричер сказав:
– Нам потрібно знову поговорити із Вествудом.
– Ківер ще йому не телефонував, – відповіла Ченґ. – Йому нічого нам сказати.
– Може, йому телефонував хтось інший. Він міг би розповісти нам про цей дзвінок.
– Хто б це міг бути?
– Ми цього ще не знаємо.
Ченґ нічого на це не відповіла. Вона лише витягла свій телефон та набрала на ньому чийсь номер, натиснула ще якусь кнопку, а тоді поклала його на підлокітник між передніми сидіннями.
– Він на гучномовці, – сказала вона.
Ричер почув мелодію. Він почув, як слухавку зняли.
– Алло? – сказав Вествуд.
Ричер відповів:
– Сер, мене звуть Джек Ричер, і на даний момент я працюю зі своєю колегою Мішель Ченґ, із якою ви недавно розмовляли.
– Я пам’ятаю. Ми зійшлися на тому, що її колега мені не телефонував. Ківер його ім’я, так? Я думав, що ми це з’ясували.
– Так, ми вам віримо. Але зараз ми маємо чітку вказівку на те, що він саме збирався вам зателефонувати найближчим часом. Можливо, ви були наступним у його списку дзвінків, а може, й останнім.
Вествуд зробив невелику паузу на якусь мить, а тоді запитав:
– Де цей хлопець зараз?
Ричер відповів:
– Він зник.
– Як? Де він зараз?
Ричер нічого не відповів. Вествуд сказав:
– Думаю, це безглузді запитання з мого боку.
– Питання «як» може бути вирішальним. Питання «де» точно можна назвати безглуздим. Якби ми знали, де він зараз, то не казали б, що він зник.
– Вам, без сумніву, слід для початку перевірити ті дзвінки, які він уже зробив, а не ті, які він лише збирався зробити. Найближчим часом.
– Наші дані обмежені.
– Чим?
– Ми мусимо відтворити події у зворотному порядку, містере Вествуде. Ми припускаємо, що він збирався покластися на вашу думку як на пораду експерта. Нам потрібно дізнатися, як саме ви могли йому допомогти.
– Я журналіст. Я не є експертом у чомусь.
– Але ви добре поінформовані.
– Будь-хто, хто читає мої статті, є таким самим поінформованим, як і я.
– Я думаю, що багато читачів уявляють собі вирізані кадри, які залишаються на підлозі в монтажній. Вони гадають, що ви знаєте значно більше, ніж друкуєте. Дещо вам не вдається надрукувати з певних юридичних причин. І таке інше. І вони припускають, що вам усе одно подобається цей матеріал. Вони поважають ваш високий статус.
– Можливо, – відповів Вествуд. – Але ми говоримо про розмову, яка так ніколи і не відбулася.
– Ні, ми зараз думаємо про клієнта Ківера. На даному етапі ми уявляємо його як запальну людину із деяким запасом часу у своєму розпорядженні. Маємо докази, що він неодноразово телефонував Ківерові. У нас виникло враження, що він саме з таких типів. І, очевидно, його дуже непокоїть одне питання. Я можу закластися, що він обдзвонив геть усіх, починаючи з Білого дому. І думаю, він таки це зробив. Сотні людей. Включно з вами. Чому б ні? Ви науковий редактор відомої газети. Можливо, ви написали щось таке, що було якось пов’язано з його проблемою. Я думаю, що він розшукав ваш номер в Інтернеті не з метою передати його Ківерові, принаймні спочатку, а для того, щоб поспілкуватися з вами напряму. Я думаю, що його турбували якісь пришелепуваті нісенітниці, пов’язані з наукою, і він вирішив, що ви зможете його зрозуміти. Тож я думаю, що він вам подзвонив. Гадаю, ви мали з ним розмову.