– Думаю, нам слід буде сюди повернутися.
22
Вони їхали протягом трьох годин, а тоді зупинилися, щоб заправити машину та купити їжу. Стільникового зв’язку досі не було. Вони зробили висновок, що він не з’явиться, поки не опиняться на трасі І-25, у самому серці Колорадо. А це ще близько чотирьох годин. У такому разі вони можуть одразу рухатися в напрямку Колорадо-Спринґз, де й був узятий в оренду форд і звідки регулярно літали рейси до Лос-Анджелеса. Вони дійшли згоди, що наступним на черзі буде Лос-Анджелес. Телефон, звісно, був чудовим винаходом, проте іноді зайвим. Крім того, на них чекала ще перевірка в аеропорту, тож вони відчепили свої револьвери та викинули їхнє начиння в різні сміттєві баки біля зупинки. Легко прийшли, легко й підуть.
Тоді на якийсь період керування перейняв Ричер, не маючи на це ні прав, ні дозволу, проте за дві години в дорозі їм зустрілися лише два авто, і жодне з них не належало копам. Після цього за кермо знову сіла Ченґ, і вони поїхали далі, поки золотавий колір горизонту не змінився сірим, що означало наближення до цивілізації. Вони почали обговорювати, що ж їм слід робити з валізою Ківера. Ричер, який не був сентиментальним, коли йшлося про особисті речі, схилявся до того, щоб її викинути. Проте Ченґ сприймала цю валізу як талісман. Наче промінь надії. Вона хотіла залишити ці речі. Врешті-решт вони пішли на компроміс. Вони зупинилися біля невеликого торгового центру на самому виїзді з Колорадо-Спринґз, в якому знайшлося відділення FedEx, і відправили валізу назад, до жовтого будинку на тупиковій вулиці в занедбаному районі на північ від Оклахома-Ситі. Ченґ заповнила форму з адресою одержувача та після деяких роздумів помітила позначкою графу «Без підпису».
Того дня восьмеро чоловіків зустрілися біля прилавку в галантерейному магазинчику в Материному Спочинку. Власник магазину був уже там, одягнутий у дві сорочки та з неохайною зачіскою, і першим до нього приєднався продавець із магазину запчастин до зрошувальних систем, а слідом за ним приїхав водій кадилака, і одноокий портьє з мотелю, і фермер, що розводив свиней, і бармен із кафе, і Мойнахан, який отримав удар по яйцях та був позбавлений зброї.
Останній учасник зустрічі запізнився на п’ять хвилин. Він був міцним на вигляд чоловіком із червоним обличчям, мав свіжий вигляд, наче щойно прийняв душ, а одягнений був у випрасувані блакитні джинси та білу парадну сорочку. Він точно був старшим від Мойнахана, продавця запчастин та водія кадилака, молодшим від портьє в мотелі та власника магазину і десь такого самого віку, як фермер та бармен. Волосся в нього було висушене феном, наче в телевізійного диктора. Решта семеро чоловіків виструнчилися та завмерли, коли він увійшов, і всі одночасно замовкли, ніби чекали, що він має заговорити першим.
Він перейшов одразу до справи й запитав:
– Вони ще повернуться?
Ніхто не відповів. Сім порожніх поглядів. Восьмий чоловік сказав:
– Продемонструйте мені обидві версії цієї справи.
Відповіддю була лишень тиша, а потім невелике вагання та невдоволення, і тільки згодом продавець запчастин сказав:
– Вони не повернуться, бо ми чудово виконали свою роботу. Вони тут нічого не знайшли. Жодних доказів, жодних свідків. Навіщо їм повертатися в цю діру?
Водій кадилака сказав:
– Вони ще повернуться, бо саме тут востаннє бачили Ківера. Вони будуть їздити сюди стільки, скільки буде потрібно. Де їм іще починати, якщо вони ніяк не просуваються в розслідуванні?
Восьмий чоловік запитав:
– Ви впевнені, що вони нікуди не просунулися?
Бармен відповів:
– Ніхто їм нічого не розповів. Ані слова.
Власник магазину додав:
– Вони лише раз скористалися телефоном-автоматом. Набрали три різних номери, проте не отримали відповіді за жодним із них, після чого пішли геть. Люди, що володіють свіжою інформацією, так не роблять.
– Тож консенсус такий: вони нічого не дізналися?
– Кон… що?
– Ваш спільний висновок.
Водій кадилака сказав:
– Наш спільний висновок такий: вони не мають ані найменшого уявлення щодо цієї справи. Вони закінчили в моєму магазині пошуками неіснуючого чоловіка на прізвище Малоні. Вони ні на сантиметр не просунулися. Але вони все одно сюди повернуться. Вони знають, що Ківер був тут.
– Тож дещо вони таки з’ясували.
У магазині запала тиша. Одноокий сказав:
– Ми із цим згодні. Усе задумувалося так, щоб було схоже на те, що хлопець кудись поїхав звідси. Ми і не збиралися заперечувати, що він тут був.