– Я ще не вирішив.
Ченґ витягла телефон та набрала номер Малоні. Код 501 та ще сім цифр. Вона увімкнула гучний зв’язок. Було чутно шипіння в мертвій тиші, поки мобільна мережа її з’єднувала. А тоді пішли гудки.
Знову і знову чулись гудки. Жодної відповіді, і жодного автовідповідача. Ченґ поклала слухавку, прочекавши цілу хвилину, і в офісі запанувала тиша.
Ричер сказав:
– Нам потрібно дізнатись, якому регіону належить код 501.
Вествуд одним кліком вийшов із бази даних та відкрив браузер. Тоді він кинув поглядом на двері й сказав:
– Тож виходить, ми й справді це робимо.
– Ніхто про це не дізнається, – відповів Ричер. – Поки в прокат не вийде фільм.
Комп’ютер повідомив їм, що 501 був одним із трьох районних кодів, які належали мобільним телефонам у Арканзасі. Ченґ запитала:
– Цей номер із Арканзасу ви заблокували близько дев’яти тижнів тому? Можливо, хтось просто перемкнувся зі свого стаціонарного телефону на мобільний, і все?
Вествуд знову повернувся до бази даних та нефільтрованого списку дзвінків, перегорнув його на дев’ять тижнів назад та запитав:
– Який період потрібно враховувати? Скільки часу йому б знадобилося для того, щоб здогадатися змінити своє прізвище та номер?
– Небагато, – відповів Ричер. – Це вам не нейрохірургія. Але думаю, похибка таки є. Найімовірніше, через його ображені почуття. Ви ним знехтували. Міг минути й тиждень, поки він проковтнув би свою гордість та подзвонив вам іще раз.
Вествуд погортав іще далі. Десять тижнів тому. Він відкрив список регіональних кодів на іншому моніторі, і тепер гортав туди-сюди, порівнюючи їх, рядок за рядком, і коли нарешті закінчив, то сказав:
– Я заблокував чотирьох типів того тижня. Проте жоден із них не був із Арканзасу.
Ричер сказав:
– Спробуйте ще на тиждень раніше. Можливо, він виявився більш вразливим, ніж ми очікували.
Вествуд знову почав гортати список, назад іще на сім днів, а тоді повернувся на сім днів уперед, звіряючись знову зі списком регіональних кодів, а тоді повідомив:
– Того тижня я заблокував ще двох типів, що в сумі за чотирнадцять днів дає шість, проте все одно серед них немає жодного з Арканзасу.
Ричер відповів:
– Усе одно ми підбираємось ближче. Дзвінки від Малоні почались дев’ять тижнів тому, від хлопця, якого недавно заблокували, через короткий період часу, і під цю категорію в нас підпадають шестеро кандидатів. За логікою, потрібний нам тип є одним із них. І вже через тридцять секунд ми можемо розмовляти з ним по телефону. По іншій лінії. А все тому, що у вас є всі справжні телефонні номери.
26
Вествуд скопіював та вставив усі шість імен та номерів на порожній монітор. Імена являли собою стандартну американську мішанину. Вони могли би бути першою шісткою з будь-якої команди Вищої ліги, або шістьма парубками в черзі в ломбарді, чи в кімнаті екстреної допомоги в лікарні, чи в залі очікування для першого класу в аеропорту. Ричер припустив, що половина із цих номерів були мобільними, бо він не розпізнав їхні регіональні коди, але там був код 773, який належав Чикаґо, тоді 505 – якогось містечка в Нью-Мексико, а ще 901, який, здається, належав номерам у Мемфісі, Теннессі.
Вествуд поклав телефон на підставку на столі й набрав перший номер просто з комп’ютера. У підставку було вбудовано спікери, і Ричер почув «біп-біп-біп» електронних гудків, а тоді лише шипіння, а тоді чийсь попередньо записаний голос, який говорив чимось середнім між буркотливим та співчутливим тоном. Номер був поза зоною досяжності. Вествуд поклав слухавку та звірився з регіональним кодом на моніторі. Він сказав:
– Це був телефонний номер із північної Луїзіани, можливо, зі Шривпорта чи десь поблизу. Дію його договору було, мабуть, припинено чи скасовано, як воно зазвичай відбувається, і рано чи пізно його передадуть комусь іншому.
Він набрав другий номер. Те саме. Спочатку гудки, тоді нічого, а тоді голос телефонної компанії, записаний вибачливим тоном і водночас скептичний від того, що хтось здогадався зробити дещо таке жалюгідно дурне, як подзвонити на мобільний номер, який зараз знаходиться поза зоною.
– Мобільний номер із Міссісіпі, – сказав Вествуд, – десь на півночі. Мабуть, у Оксфорді. Там ціла купа студентів. Мабуть, батьки перестали його фінансувати.
– Або це був одноразовий телефон, – сказав Ричер. – Оплачений одразу після здійснення дзвінка на виході з крамниці, а потім на ньому закінчилися гроші. Або його викинули на смітник. Можливо, вони всі такі ж самі.