– Можливо, – відповів Вествуд. – Поганці користуються такими телефонами роками для того, щоб спинити уряд від заведення на них справ. А цими днями й інші громадяни починають також займатися цим. Особливо ті з них, які телефонують до газет із гарячою секретною інформацією. Таким є сучасний світ.
Він набрав третій номер. Знову-таки мобільний, згідно зі списком регіональних кодів, проте цього разу зі штату Айдахо. Однак цього разу йому відповіли. Зі спікерів почувся чоловічий голос, чистий та чіткий. Він сказав:
– Алло?
Вествуд випрямився і заговорив до монітора. Він сказав:
– Вітаю, сер. Це Ешлі Вествуд із «Лос-Анджелес Таймс», ви мені телефонували.
– Справді?
– Перепрошую за затримку. Я мусив дещо перевірити. Проте зараз я з вами цілком згоден. Те, що ви мені розповіли, потрібно висвітлити в газеті. Тому я повинен поставити вам декілька запитань.
– Що ж, сер, це було б просто чудово.
Голос був більше схожим на альт, ніж на тенор, чоловік говорив досить швидко і трохи знервовано. Худорлявий тип, подумалось Ричерові, який, мабуть, від усього тремтить та постійно сумнівається. Йому десь зо тридцять п’ять років, може, трохи менше, але не набагато. Міг народитися та вирости в Айдахо, проте малоймовірно.
Вествуд сказав:
– Для початку мені потрібно дізнатися більше про довірену особу. Я повинен запитати вас про ім’я приватного детектива, якого ви найняли.
Голос перепитав:
– Чиє ім’я?
– Приватного детектива.
– Я не розумію.
– Ви наймали приватного детектива?
– Для чого б я це робив?
– Тому що це потрібно зупинити.
– Що саме?
– Те, про що ви мені розповіли.
– Від приватного детектива тут не буде ніякої користі. Він зробив би із ним те саме, що вони зазвичай роблять з усіма. Тієї ж миті, коли б він його побачив. Я маю на увазі, в буквальному сенсі. Кажу вам, це лише справа часу. Нікому не вдалося б цього уникнути. Випромінювання нічим не побороти.
– То ви не наймали приватного детектива?
– Ні, не наймав.
– У вас є інший телефон, із регіональним кодом 501?
– Ні, немає.
Вествуд поклав слухавку без жодного слова. Він сказав:
– Здається, я пам’ятаю цього типа. Вочевидь, нашим розумом керує випромінювання.
Ричер запитав:
– Яке ще випромінювання?
– Випромінювання, яке здатне керувати розумом. Воно надходить із цивільних літаків. І воно потрібне Федеральному авіаційному агентству. Саме тому вони беруть додаткову плату за об’ємні сумки, щоб заохотити людей брати із собою ручний багаж, бо так у літаку залишиться більше місця для потрібного обладнання. І оператора. Він також повинен там бути, наче старомодний бомбардувальник, який прибирає людей. Цей тип в Айдахо виходить на вулицю лише у хмарну погоду. Він стверджує, що, безсумнівно, штати, над якими пролітає найбільше літаків, і є найбільш вразливими. Усе це – частина конспіративності елітистів.
– За винятком того, що Айдахо навіть поруч не стояло зі штатами-над-якими-пролітає-найбільше-літаків.
– А який же це тоді штат?
– Пенсильванія.
– Справді?
Ченґ відповіла:
– Так, справді, тому що на східному узбережжі найбільш інтенсивний рух, а ще ж є купа маршрутних літаків, які курсують між Вашингтоном, Нью-Йорком та Бостоном. Ми можемо йти далі? Можете набрати наступний номер?
Вествуд почав набирати наступний номер, який був уже четвертим за списком та починався з коду 901, що належав Мемфісу. Цей номер був першим стаціонарним телефоном серед інших. Вони почули, як іде з’єднання, а тоді мелодію, яка одразу ж заповнила своєю гучністю кімнату.
На цей дзвінок відповіли. Почувся глухий «клац», який означав, що важку слухавку здійняли, а тоді чоловічий голос сказав:
– Так?
Вествуд знову випростався і почав нести ту ж нісенітницю, що й до того: своє ім’я, «Лос-Анджелес Таймс», дзвінок у відповідь, вибачення за затримку.
Голос сказав:
– Сер, я вас не зовсім розумію.
Ричер зробив висновок, що цей чоловік був похилого віку, він говорив повільно, проте ввічливо, і якщо він був не із самого Мемфіса, то точно звідкись неподалік.
Вествуд сказав:
– Ви телефонували мені в офіс «Лос-Анджелес Таймс» два чи три місяці тому з певним задумом.
Немолодий чоловік відповів:
– Сер, навіть якщо я це зробив, я абсолютно нічого не пам’ятаю про цей дзвінок. І якщо я якимось чином вас образив, що ж, звісно, я прошу за це вибачення у вас.