Ричер відповів:
– Ні.
– Сер, це слово не підходить для даного випадку. Ідеться про державну безпеку.
– Ні, це аеропорт. Це те місце, де люди сідають у літаки. І саме це ми зараз і зробимо. З однією сумкою на двох. Тож ви або заарештовуєте нас, або відійдіть убік.
– Така поведінка також є у списку.
– Перед чи після пункту з багажем?
– Сер, ви зараз лише ускладнюєте ситуацію.
– Чим саме?
Чоловік увесь напружився, і от до них уже прямували ще декілька хлопців у формі поліції Лос-Анджелеса, з усіма можливими приладами на своїх громіздких стегнах. Тоді перший тип видихнув із таким самим звуком, як і раніше, – роздратуванням чи збентеженням, і сказав:
– Гаразд, друзі, гарного вам польоту.
І він пішов далі по діагоналі, одразу скануючи простір удалині, шукаючи нову небезпеку.
Службовець, що займався такими клієнтами із золотими картками, як Ченґ, дістав їм якесь попереднє затвердження їхніх посадкових талонів, що дало їм можливість потрапити в окрему чергу крізь контроль та не знімати черевиків. Ричер вкинув свій дріб’язок до чаші, підвів руки, проходячи крізь сканер, та приєднався до Ченґ на іншому боці. Вони пішли до свого терміналу та знайшли там залу очікування, якою їм дозволяло користуватися спеціальне кодування на золотій картці, тож довгий час вони чекали ще там на обшитих оббивкою кріслах, які вони одностайно визнали сучасними еквівалентами лавок із червоного дерева на станції в Материному Спочинку, бо обидва ці предмети виявилися значно зручнішими, ніж здавалися на перший погляд. А саме такими сучасні еквіваленти старих речей і мали бути, бо ж їхній літак не був першим у черзі на відправку. Що було, на думку Ричера, очевидним недоліком для власників золотих карток.
Тоді вони нарешті сіли в літак, і тут їм знову став у пригоді консультант VIP-клієнтів, який забронював для них місця в останньому ряду, а це означало, що там було більше вільного простору для ніг. Ричер це одразу оцінив, проте водночас його це й образило. Він зрозумів саму ідею цього. У аварійній ситуації людям доведеться вибиратися через цей вихід, крізь вікно та через крило.
Ось чому в усіх інструкціях передбачено було задіювати мінімальний можливий простір, щоб людям було якомога зручніше пробиратися до виходу. Якщо припустити, що мінімальний простір узагалі може бути зручним для когось, тоді чому ж кожен ряд не було зроблено таким самим просторим? Це була та сама нормативна головоломка, яку він не міг розгадати.
Ченґ сказала:
– Тут гарно.
Ричер відповів:
– Звісно.
– Чому тобі не сподобався той коп в аеропорту?
– Мені він сподобався. Мені всі подобаються. Я щаслива, весела й товариська людина.
– Ні, ти не такий.
– Мені він сподобався, – знову сказав Ричер.
– Ти на нього дуже негативно відреагував.
– Справді?
– Ти сказав йому «ні», а потім почав тиснути на нього. Ти практично провокував його на те, щоб він нас заарештував.
– У мене було до нього запитання.
– Яке саме?
– Я хочу сказати, його поведінка мені здалася досить прийнятною. Дуже навіть прийнятною, власне. Ми обоє знали, що це станеться. Якийсь яйцеголовий десь там нагорі пише якийсь список. Ніхто не знає, на основі чого. Можливо, у дев’яти випадках із десяти відсутність багажу і справді робить тебе поганим типом. Проте, на мій здогад, шанс цього – десь один на мільйон. І він, мабуть, теж такої думки. Але він діє згідно із цим списком. Він мусить це робити.
– То яким було твоє запитання?
– Ти давно бачила фото на посвідченні офіцера поліції Лос-Анджелеса, для порівняння?
– Не можу пригадати.
– Я також.
– Думаєш, він шахрай?
– Хотів би я це знати. Я думаю, навіть якщо він був не підставним, він усе одно доводить, що вся та справа із контролем над розумом – повна дурня. Інакше він радів би з того, що я не зареєстрував багаж. Це означало б, що в мене там є місце для устаткування.
– Якщо він таки шахрай, то хто він тоді такий?
– Можливо, ще один кузен Мойнахан?
– У Лос-Анджелесі? Скільки їх усього? Я на це не ведуся.
– Тоді чому він зупинився саме на тому етапі?
– Тому, що ти його переконав. У нього не було видимої причини. А вона йому таки була потрібна. Правосуддя насправді має значно менше повноважень, ніж ми собі уявляємо.
– Ні, він зупинився на початому, бо побачив, що до нас ідуть копи.