Жінка відповіла:
– Звісно, є.
– І вам вона відома?
– Так, відома. Проте вам я її не назву.
– Вона місцева?
– Я не назву вам адреси.
– Мені вона не потрібна. Мені тепер байдуже до цієї адреси. Я б навіть не став слухати, якби ви зібрались мені її назвати. Я лише хочу знати, чи вона місцева, ось і все. Це все одно ні про що мені не скаже. У кожному районі живуть тисячі людей.
– Так, вона місцева.
– Наскільки місцева? Він ходить на роботу пішки?
– Ви випитуєте у мене його адресу.
– Ні, не випитую. Мені не потрібна його адреса. Я навіть не дозволю вам її мені назвати. Я закрию пальцями вуха та співатиму «ля-ля-ля». Я лише хочу знати, чи він мешкає на відстані пішої прогулянки звідси. Це питання географії. Чи фізіології. Скільки, на вашу думку, містерові Мак-Кеннові років?
– Скільки йому що?
– Років. Його вік відрізняється від його адреси. Вам можна про це говорити. Ви можете ділитися своїми спостереженнями.
– Йому шістдесят. Минулого року йому виповнилося шістдесят.
– Він у хорошій формі?
– Навряд. Він має жахливий вигляд.
– Це погано. В якому сенсі?
– Він занадто худий. Він за собою не доглядає. Йому взагалі немає до себе ніякого діла.
– Йому бракує енергійності?
– Так, я би так сказала. Він увесь час чимось пригнічений.
– У такому разі він не ходив би надто далеко, правда ж? Скажімо, три квартали максимум. Це справедливий висновок?
– Я не можу вам цього сказати.
– Радіус у три квартали – це тридцять шість будинків. Це більше ніж Мілуокі. Ви мені нічого цим не розповісте.
– Гаразд, так, він ходить на роботу пішки і йти йому справді недалеко. Але на цьому все. Більше я вам нічого розповісти не можу.
– Як його звати? Це ви можете нам сказати?
– Пітер. Його звуть Пітер Мак-Кенн.
– Як щодо його дружини? Він давно став удівцем?
– Думаю, це було досить давно.
– Як звуть його сина?
– Здається, Майкл. Майкл Мак-Кенн.
– З Майклом виникали якісь проблеми?
– Ми про це не розмовляли.
– Але ви могли про щось здогадатися самі.
– Я б тоді виказала вам його таємницю.
– Але не в тому випадку, якщо він вам її не розповідав сам. Ви лише поділитеся власними висновками, ось і все. Це зовсім інша річ.
– Гадаю, у сина містера Мак-Кенна, Майкла, були певні проблеми із поведінкою. Не знаю, які саме. Думаю, пишатися було нічим. Це мої власні висновки.
Обличчя Ричера набуло співчутливого вигляду, і він зробив іще одну спробу, проте вона все одно не дала їм адреси Мак-Кенна. Тоді вони дозволили собі обійти стіл у «Довідці» та перевірили телефонні довідники Чикаґо. Там було чимало П. Мак-Кеннів та М. Мак-Кеннів, які могли б стати їм у пригоді. Після цього вони вийшли на вулицю, повністю озброєні лише власними враженнями та здогадами.
33
За дверима бібліотеки вони повернули на тротуарі ліворуч і знайшли там «Сімейну крамницю Мами й Тата», саме там, де вона й повинна була бути, – просто по сусідству. У неї був вузький фасад із навісом та дверима, а ще з маленькою вітриною, заповненою не надто спокусливими на вигляд предметами, включно з еластичними бинтами, грілками та туалетними сидіннями для людей, яким важко рухатися. На думку Ричера, вікна цієї крамниці були справжнім викликом для маркетингу. Важко вигадати, як зробити вітрину такою, щоб змусити людей поспішати всередину з ентузіазмом. Але один цікавий предмет він таки побачив. Це був одноразовий мобільний телефон у пластиковій упаковці, яку закріпили на дошці за допомогою цвяшка. Телефон виглядав старомодним. Пластикова упаковка мала запилюжений вигляд. Ціну вказали як «супернизька».
Вони увійшли всередину та побачили ще шість таких самих телефонів, прикріплених цвяхами до панелі, укритої ще дводоларовими чохлами, дводоларовими зарядними пристроями, і адаптерами до автомобіля, і кабелями для багатьох різних застосувань, переважно білого кольору. Самі телефони коштували майже тринадцять доларів. На кожному з них уже було попередньо встановлено сто хвилин розмов.
Ричер сказав:
– Нам слід купити один такий.
Ченґ відповіла:
– Я думала про щось більш сучасне.
– Наскільки сучасним він має для тебе бути? Усе, що він має робити, – це здійснювати дзвінки.
– Він не має виходу в Інтернет.
– Ти зараз розмовляєш не з тією людиною. Це вже характерна ознака, а не функція, на мою думку. А ще це карма. У нас буде такий самий телефон, як у Мак-Кенна. Він може принести нам удачу.