Ченґ перевела увагу на свій мобільний телефон. Це теж було досить безпечно. Операція Хеккета зі стеження за ними була припинена, принаймні тимчасово. А їм потрібні були карти, і фото із супутника, і розклади авіарейсів, і пошукові системи. Місіс Гопкінс розповіла їм, що сестру містера Мак-Кенна звали Лідія Лейр. Вона була молодшою від нього на декілька років. Вона вийшла заміж за лікаря та переїхала до фешенебельного передмістя у Феніксі, Аризона. Її чоловік був досить заможним, проте Мак-Кенн не просив у неї нічого, окрім її часу та готовності його вислухати. У місіс Гопкінс була адреса Лідії, нашкрябана на аркуші зі списком адресатів для розсилки різдвяних листівок, який вона досі носила в сумці поміж сторінками свого кишенькового записника. Але телефонного номера там не було. Ченґ знайшла робочу сторінку її чоловіка он-лайн, проте дівчина, що працювала там на рецепції, не захотіла давати Ченґ домашній номер лікаря. У базі даних телефонної компанії його також не було зазначено. Ні чоловіка, ні дружини не було в секретних базах даних Ченґ. Пошуки у «Ґуґлі» також нічого не дали, окрім одного безтурботного знімку пари на якомусь доброчинному заході. Доктор і місіс Еван Лейр. Фонд допомоги людям, що мають проблеми із нирками. Він був у смокінгу з метеликом, а вона – у вечірній сукні. Вона мала гарний, здоровий вигляд. Вона сяяла від діамантів, що були на ній, а ще в неї була білосніжна усмішка.
А тоді їм потрібно було зробити один вибір із трьох можливих: як швидко їм треба буде дістатися до Фенікса, як довго вони могли чекати на те, щоб сісти на літак для клієнтів із золотими картками та як довго поліція чекатиме до того, як повідомити про все, що сталося, сестру. Якщо вони взагалі це зроблять. Вона ж не була його найближчим родичем. У нього був син. На ньому вони і повинні зосередитися. Саме його вони можуть повідомити першим. А якщо вони таки це зроблять, вони нададуть йому можливість подзвонити тітці самотужки. Вони розглядатимуть це вже як його обов’язок. А виконає він його чи ні, залежить уже від нього самого.
Усе це означало, що на момент, коли вони дістануться Фенікса, їй можуть подзвонити, а можуть і ні. У будь-якому разі, усе було гаразд. Погані новини – це все одно погані новини. Немає ніякого значення, коли саме ти їх отримуєш. Головне, щоб вона не запланувала полетіти в Чикаґо та взятися за всі організаційні питання самотужки. До неї потрібно дістатися, поки цього не сталося. До того як доброзичливі друзі та офіцери із захисту свідків не залякають її настільки, що свідчити вона зможе лише привітанням.
Найкращий для них зараз спосіб подорожувати знаходився поза зоною комфорту Ченґ – це був рейс, на який вона не мала картки. Проте це був перший та найбільш підхожий рейс. Це давало їм змогу повернутися до «Пенінсули», де вони могли б викинути Р7 та забрати сумку Ченґ. І ще одне. Вони увімкнули відібраний у Хеккета мобільний та перевірили реєстрацію викликів. Усі вхідні дзвінки надходили з одного єдиного номера. У нього був регіональний код 480. Ченґ перевірила свій комп’ютер. Вона сказала:
– Цей мобільний номер зареєстрований у Феніксі, Аризона. Саме там, куди ми і їдемо.
Дуже дорога, проте швидка розмова Ченґ із її інформатором з телефонної компанії надала їм інформацію про те, що номер із Фенікса був зареєстрований за одноразовим телефоном, який купили в місцевому «Волмарті» у штаті Аризона всього тиждень тому, і активували його негайно – просто на стоянці біля «Волмарту». Заплатили за нього готівкою, як і за решту шість телефонів, придбаних одночасно із цим, що нагадувало більше типову поведінку для покупця, який і на практиці, і в теорії був прихильником розмов, які неможливо було вистежити.
Ричер сказав:
– Він скоро викине цей номер і перейде до наступного.