– Які це речі?
– Речі, через які ти б з радістю розділив зі мною суму п’ятдесят на п’ятдесят.
– Розкажи мені.
– У Пітера Мак-Кенна є сестра. Лідія Мак-Кенн у минулому. Тепер її звуть Лідія Лейр, і вона заміжня за лікарем. Вона живе тут, у Феніксі. У передмісті. Брат постійно розмовляв із сестрою. Він розповідав їй геть усе. Зважаючи на те, що Ченґ сказала Вествудові, розмовляти із його сестрою – це майже те саме, що розмовляти із ним самим.
– Ми не можемо цього допустити.
– Ми?
– Гаразд, ділимо навпіл.
– Я радий, що в цьому наші погляди зійшлися.
– Але є ще дещо.
– Що саме?
– Розкажи мені, як загинув Мак-Кенн?
– Хеккет його пристрелив.
– Детальніше.
– Хеккет пішов до нього із самого ранку та стежив за ним від будинку, тримаючи його на прицілі. До місцевого парку. Де нікого тоді не було. Він вистрелив йому в потилицю приглушеним дев’ятиміліметровим.
– Гармидеру було багато?
– Мене там не було.
– Мабуть, куля вийшла через обличчя. Але мозок до того часу був уже мертвим. Ніякого серцебиття. Ніякого кров’яного тиску. Дієво, проте не видовищно. Ти зробиш те саме із Ричером та Ченґ?
– Я зроблю будь-що, хай йому чорт, тільки би це спрацювало. Ділимо п’ятдесят на п’ятдесят. Це може бути й недешево. Тому що, окрім усього іншого, нам потрібно зробити це швидко. Вони можуть розмовляти вже цієї ж миті.
39
Довга історія про зникнення Майкла Мак-Кенна розпочалась із його бажання відвідати Оклахому. Майкл повідомив про це одного дня у своїй звичній нерішучій, неквапній та пригніченій манері, а його батько не дозволив синові загнати себе в пастку та примусити за нього хвилюватися, принаймні не тоді, не тієї миті, бо в той час йому здавалося, що це навряд чи станеться. Такі речі траплялися рідко. Але раптом Майкл повідомив, що почав підшукувати собі житло в Оклахомі, а там все було інакше, ніж в Іллінойсі, у плані потреби часткової зайнятості. А це було більш багатообіцяючим.
Реакція Пітера Мак-Кенна була різною. Звісно, найбільше його лякало та наганяло на нього повний жах намагання уявити Майкла одного, залишеного на самого себе у незнайомому середовищі. Але передусім він бачив зелений проблиск оптимізму. Нарешті Майкл провів трохи часу за комп’ютером із користю. Він поцікавився житлом в іншому штаті. Він навіть зробив для себе певні висновки. А це могло б стати і справді багатообіцяючим. Це нагадувало своєрідне створення плану. Безумовно, це було проблиском рішучої ініціативи. Це було доказом самотивації, про що колись давно один психіатр сказав, що це було би першою ознакою покращення стану.
Тож, у цілому, Пітер Мак-Кенн якось усе владнав. Його сестра сказала:
– А потім Майкл повідомив, що в Оклахомі в нього є товариш. Що було просто грандіозною новиною. Раніше в нього ніколи не було друзів. Він навіть слова такого не вживав. Ми припустили, що вони познайомилися на якомусь форумі в Мережі. Що було трохи хвилюючим, мабуть. Проте Майклові ж тридцять п’ять. Він знає, що робить. Він просто часто пригнічений, ось і все. Тож Пітер розпитав усе, що міг, а тоді просто прикусив губу.
Ричер запитав:
– І що сталося потім?
– Майкл поїхав до Оклахоми. Маленького містечка, недалеко від Талси. Спочатку він часто писав. Тоді почав писати рідше. Але, наскільки нам було відомо, з ним усе було гаразд. Одного дня він написав, що збирається повернутися додому. Він не пояснив, коли саме це буде і чому. З того часу ми про нього нічого не чули.
– Коли Пітер подзвонив у поліцію?
– Дуже швидко. А тоді він обдзвонив геть усіх, кого знав.
– Включно з Білим домом?
– Я порадила йому цього не робити. Але, звісно, ніхто до нього не дослухався. В Америці є близько половини мільйона розумово відсталих бездомних людей. Ніхто не буде шукати одного з них. Як би вони це зробили? Навіщо б вони це робили? Майкл не агресивний, і він не приймає ніяких ліків. Він не становить жодної загрози.
– Вони хоча б його товариша перевірили?
– Я певна, що вам відомо, як це все відбувається. З вашого власного професійного досвіду. Раптом у вас з’являється ім’я, яке не надто багато значить саме по собі, і примарна, напівзабута адреса, яку нікому не вдається знайти.
– То друга так і не вирахували?
– Ніхто навіть не знає, чоловік це чи жінка.
– Як щодо соціального житла?
– Його не було. Вочевидь, Майкл зупинився у свого невідомого друга. Можливо, він ніде не працював узагалі, навіть на неповний день.